Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

На осінь 1917 р. в Росії дедалі виразніше вимальовувалася революційна криза. Офіційна влада не лише не демонструвала впевненості, рішучості, наполегливості. Всі її кроки неначебто спеціально підкреслювали її нездатність контролювати розвиток подій. повну розгубленість, пригніченість, дивний симбіоз паніки з апатією. Здавалося, міністри Тимчасового уряду не стільки бажали виконувати владні функції, навіть тішитись своїм винятковим становищем у суспільстві, скільки втомлено й приречено чекати, коли скінчиться невизначеність і їм вдасться скинути з себе тягар історичної відповідальності.

Персональні урядові зміни ніякого ефекту не приносили. Демократична нарада, створення Передпарламента сприймались практично всіма як млява імітація діяльності, коли навіть ініціатори не вірили в досягнення власних задумів.

Зволікання ж із розв’язанням практично всіх, навіть нерідко й не таких уже складних нагальних завдань, що стало по-суті стрижнем і нормою поведінки правлячої верхівки, сподівання на те, що перевтома пройняла все суспільство й ситуація розрядиться якось сама-собою, сприймались як небажання працювати задля народу, країни, викликали зростаюче невдоволення, нервували, електризували маси. Останнім украй набридло чекати. Вони виявляли нетерпіння, що переростали в агресивність, і з кожним днем відверталися від тих, хто з весни 1917 р. взяв на себе ініціативу у влаштуванні долі величезної країни, народів, що її населяли. Низи не лише не бажали більше покладатись на бездіяльне керівництво, вони просто не могли того більше робити. Знемагаючи від невизначеності, маси відчували вже пекельне дихання економічної катастрофи, голоду, що зловісно насувався. І якщо соціальні низи не мали в своїй переважаючій більшості уяви, який шлях здатен зарадити поглибленню кризи, як іти до покращення ситуації, в одному вони переконувались дедалі очевидніше: з наявним політичним істеблішментом переломити негативні тенденції не вдасться. З ними нічого взагалі досягти не можна, бодай пом’якшити наростання всіляких негараздів. Інакше говорячи, суспільні настрої вибудовувалися в інтегральний вектор, який не стільки визначав перспективу, напрям руху, скільки вимальовував сили, яким більше не було віри, підтримки, сили, від яких треба було очистити політичне поле й дати можливість спробувати своє щастя комусь іншому.

З цього погляду не варто скидати з рахунку численних документальних даних про наростання масового невдоволення і формування сил, які, зрештою, повалили Тимчасовий уряд і цілком визначено прагнули, стали на шлях перемін. Проаналізовані й узагальнені в радянській історіографії [763] (640) Див.: Исторический опыт трех российских революций. Кн 3-я. Коренной переворот в истории человечества. Великая Октябрьская социалистическая революция. — М., 1987. — 655 с.; Зародов К. И. Три революции в России и наше время. 3-е изд., перераб. и доп. — М., 1983. — 640 с.; Волобуєв П. В. Выбор путей общественного развития: теория, история, современность. — М., 1987. — 312 с.; Гапоненко Л. С. Решающая сила Великого Октября. — М., 1977; Смирнов А. С. Большевики и крестьянство в Октябрьской революции. — М., 1976. — 232 с.; Голуб П. А. Большевики и армия в трех революциях. — М., 1977. — 320 с.; Борьба за массы. Разработка левоблокистской тактики и борьба большевиков за ее осуществление в трех революциях в России: Пролетариат и средние городские слои. — М., 1981. — 303 с.; Борьба партии большевиков за создание политической армии демократической и социалистической революции (1905–1917). — Киев, Одесса — 1983. — 236 с. та ін. , вони останнім часом здебільшого ігноруються (хоча зустрічаються і винятки [764] (641) Див., напр.: Волкогонов Д. Назв. праця. — С. 276–279 та ін. ), замовчуються, своєрідно „спрацьовуючи” на концепцію більшовицької змови, верхівкового перевороту тощо. Гадається, це небездоганний, навіть невиправданий, поверховий підхід, який, окрім принесення в жертву наукової об’єктивності, не дає змоги зрозуміти справжніх причин поразок антисоціалістичних сил, що намагались зберегти статус-кво, і, водночас, збагнути феномен перемоги тих, хто боровся за соціалістичні ідеали, народоправство, подолання глибокої, системної кризи.

Відзначені тенденції достатньо рельєфно давалися взнаки і на регіональному рівні [765] (642) Див. напр.: В авангарді революційних мас. більшовики України на чолі народних мас України у Жовтневій революції. — К., 1977 — 206 с.; В борьбе за власть Советов на Украине. Из истории борьбы большевистских организаций за завоевание и укрепление Советской власти на Украине. — К., 1977 — 348 с.; Варгатюк П. Л., Курас И. Ф., Солдатенко В. Ф. В. И. Ленин и большевистские организации Украины в Октябрьской революции. — К., 1980. — 373 с.; за власть Советов на Украине. Из истории борьбы большевистских организаций (1917–1920 годы). — К., 1988. -315 с. .