Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Водночас Петроград продовжував наполягати, що проблема статусу України має остаточно вирішуватись Всеросійськими Установчими зборами, хоч дипломатично висловлював співчуття до розробки Центральною Радою відповідного проекту: «Вважаючи, що питання про національно-політичний устрій України і про способи розв'язання в ній земельного питання, у рамках загального положення про перехід землі в руки трудящих, має бути вирішене Установчими зборами, Т. У. із співчуттям ставиться до розробки У. Ц. Р. проекту про національно-політичне становище України в тому розумінні, в якому сама Рада знайде це відповідним інтересам краю, а також про форми розв'язання у ній земельного питання для внесення цих проектів до Установчих зборів» [437] (314) Там само. .

Значне місце у документі надавалося військовому питанню. «Тимчасовий уряд, — говорилось у декларації, — визнаючи необхідним зберегти під час війни бойову єдність армії, не вважає можливим допустити заходів, які можуть порушити єдність її організації і команди, як, наприклад, зміни в сучасний момент загального мобілізаційного плану шляхом негайного переходу до системи територіального комплектування військових частин або надання командних прав якимось громадським організаціям. Разом із тим Уряд вважає за можливе надалі сприяти тіснішому національному об'єднанню українців у війську — через формування окремих частин виключно українцями, по-скільки цей спосіб, на погляд військового міністра, буде можливий з технічного боку і не порушить бойової сили армії» [438] (315) Там само. .

В обнародуваному 3 липня 1917 р. Другому Універсалі Центральна Рада повідомляла про результати київських переговорів, про те, що вони позитивно оцінені Тимчасовим урядом. У черговий раз заявивши про небажання відокремлювати Україну від Росії, автори документа заявляли: «Українська Центральна Рада, обрана Українським народом через його революційні організації, незабаром поповниться на справедливих основах представниками наших народів, що живуть на Україні, від їх революційних організацій, і тоді стане тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людности нашого краю.

Поповнена Центральна Рада виділить наново зі свого складу окремий відповідальний перед нею орган — Генеральний Секретаріят, що буде представлено на затвердження временного правительства, яко носитель найвищої краєвої влади временного правительства на Україні.

У цім органі будуть об'єднані всі права і засоби, щоб він, яко представник демократії всієї України і разом з тим, як найвищий краєвий орган управління, мав змогу виконувати складну роботу організації та впорядкування життя всього краю в згоді з усією революційною Росією.

В згоді з іншими національностями України і працюючи в справах державного Управління, як орган временного правительства, Генеральний Секретаріят Центральної Ради, твердо йтиме шляхом зміцнення нового ладу, утвореного революцією» [439] (316) Вісті з Української Центральної Ради 1917. - № 10. .

Дотримуючись принципової домовленості, даного на переговорах слова, український провід таким чином уявляв собі шлях досягнення головного стратегічного завдання руху: «Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна рада в згоді з національними меншостями України підготовлятиме проекти законів про автономний устрій України, для внесення їх на затвердження Учредительного Зібрання.

Вважаючи, що утворення краєвого органу временного правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління Краєм до потреб місцевої людности в можливих до Учредительного Зібрання межах і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв'язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання» [440] (317) Там само. С .

Звичайно, не обійшли увагою автори документа і найболючіше питання — про ставлення до процесу створення національних збройних формувань: «Що торкається комплектування українських військових частей, то для цього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при генеральному Штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенні військового міністра буде являтись з техничного боку можливим без порушення боєспособності армії» [441] (318) Там само. .