Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Довідка: Петрушевич Євген Омелянович (3(15) червня 1863 р., Буськ, Східна Галичина- 29 серпня 1940 р., Гермедорф, поблизу Берліна) — український політичний і громадський діяч.

Народився в сім’ї греко-католицького священника. Закінчив гімназію і правничий факультет Львівського університету. Мав власну адвокатську канцелярію в Сокалі. З 1899 р. — член Української національно-демократичної партії. В 1907–1918 рр. Є.Петрушевич — депутат австрійського парламенту, в 1910–1916 рр. — заступник, 1916–1918 рр. — голова Української парламентської репрезентації. У 1910–1914 рр. — депутат галицького сейму. Домагався надання Східній Галичині автономії у формі коронного краю.

19 жовтня 1918 р. Українська конституанта обрала Є.Петрушевича головою Української Національної Ради. До кінця 1918 р. перебував у Відні, куди приїхав відразу після проголошення державності на західноукраїнських землях для мирного полагодження справи. З січня 1919 р. у Станіславі обраний Президентом УНРади. Після Акту Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. був введений до складу Директорії, однак великої участі в її роботі не брав. 9 червня 1919 р. був призначений Диктатором Західної області УНР. Наприкінці 1919 р. виїхав до Відня, засудив укладення Варшавського договору 1920 р., створив екзильний уряд ЗУНР.

У 1923 р. Є.Петрушевич переїхав до Берліна, де працював у поміркованих емігрантських організаціях.

Довідка: Вітовський Дмитро (псевдонім — Гнат Буряк, 8(20) листопада 1887 р., с. Медуха на Східній Галичині — 4 серпня 1919 р., Берлін) — військовий та політичний діяч.

Закінчив гімназію у Станіславі, навчався на правничому факультеті Львівського університету, але був відрахований за участь у студентському антипольському виступі. Закінчив юридичний факультет Краківського університету. З 1911 р. займався адвокатською практикою. Входив до радикальної партії, брав участь у січовому русі.

У роки Першої світової віни — сотник Легіону Українських січових стрільців, учасник боїв на Російському фронті у Карпатах і на Поділлі. В 1916 р. комісар м. Ковель, начальник штабу вишколу УСС. В 1918 р. — референт з українських справ при штабі австрійського корпусу на Правобережжі. Восени 1918 р. — голова Центрального військового комітету у Львові, ключова постать листопадових подій в Галичині.

Д.Вітовський — перший командуючий Української Галицької армії, Державний Секретар уряду ЗУНР. З квітня 1919 р. член військово-дипломатичної делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції. Загинув у авіакатастрофі.

Довідка: Квірінг Еммануїл Йонович 1(13) вересня 1888 р. — 1937) — діяч Комуністичної партії України і радянської держави.

Походив з бідняцької родини поволзьких німців. Закінчив 5 класів школи, фармацевтичні курси і навчався на комерційному економічному відділенні політехнічних курсів Петербурзького товариства професорів.

У 1912 р. Е.Квірінг вступив до РСДРП, став професіональним революціонером. З 1913 р. — секретар більшовицької фракції IV Державної думи. За революційну діяльність заарештовувався, виїхав до Катеринослава, знову був заарештований і висланий до Сибіру. Після Лютневої революції повернувся до Катеринослава, був обраний членом Катеринославського комітету РСДРП(б) і виконкому ради робітничих депутатів. Наприкінці 1917 р. очолив останню, керував установленням у місті радянської влади.

Е.Квірінг — один з організаторів КП(б)У. Член першого ЦК, а з жовтня 1918 — секретар ЦК КП(б)У, з березня 1919 р. — член Політбюро ЦК КП(б)У. У січні 1919 р. він був призначений головою Ради Народного Господарства України, війшов до складу РНК УСРР. Брав активну участь у громадянській війні.

У квітні 1921 р. Е.Квірінга обрали секретарем Донецького губкому КП(б)У. З квітня 1923 р. до квітня 1925 р. він працював першим секретарем ЦК КП(б)У. Надалі — на відповідальних державних господарських посадах у Москві — заступник голови ВРНГ СРСР, заступник голови Держплану СРСР, нарком шляхів. У 30-х рр. — на науковій і викладацькій роботі. Неодноразово обирався членом ЦК ВКП(б) і ЦВК СРСР. Репресований.

Довідка: Чеховський Володимир Мойсейович (19 липня 1876, с. Гороховатка Київського пов. — 3 листопада 1937, Ленінградська обл.) — громадсько-політичний, державний і церковний діяч.

Народився в сім’ї священика. По закінченні Київської духовної академії працював помічником інспектора Кам’янець-Подільської духовної семінарії. У 1906 р. був обраний депутатом І Державної Думи, після розпуску якої відбув однорічне заслання у Вологді. У 1907–1917 рр. мешкав в Одесі, викладав у гімназії, комерційних і технічних училищах, активно співробітничав в місцевій українській громаді й товаристві «Просвіта».