Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1919

Щоправда, «батько» вдавався до хитрощів — у певний момент він дозволив мобілізацію до армії УНР на «власній» території в обмін на озброєння, яке пообіцяв йому С. Петлюра. Однак, як тільки були перевантажені зі складів на селянські вози гвинтівки й набої, Н. Махно почав «викривати» мобілізаційну політику Директорії й розгорнув наступ на Синельниково, Лозову й Павлоград [48] Телицын В. Нестор Махно: Историческая хроника. — М., Смоленск, 1998. — С. 110–111. . Розгорілися бої петлюрівців з махновцями. Критичної межі вони досягли в передноворічні дні 1919 р.

Уклавши союз із більшовиками, які передали під команду «батька» свої сили, повстанці оволоділи 28–30 грудня 1918 р. Катеринославом, вибивши з міста загони Директорії. Розбої, грабунки, насильства, що почалися у місті, зупинити не вдалося, хоча відчайдушні зусилля до того докладав і сам Н. Махно. Здійснивши контрнаступ, петлюрівці 31 грудня 1918 р. — в перші дні січня 1919 р. завдали махновцям такого удару, якого ті до того ще не зазнавали [49] Волковинський В. Нестор Махно: Легенди і реальність. — К., 1994. — С. 79–81. . Події тих днів добре відомі пересічному читачеві з трилогії О. Толстого «Ходіння по муках».

Однак поразка не зламала Н. Махна, який ще з більшим ентузіазмом і наполегливістю почав гуртувати селян, які однаково неприхильно, навіть вороже ставилися до всіх влад, небезпідставно вважаючи їх чужими й грабіжницькими. Так на Півдні України виникла сила, не рахуватися з якою вже не могла жодна з ворогуючих сторін, у тому числі й Добровольча армія А. Денікіна, що на початку січня об'єдналася з донськими козаками генерала П. Краснова, завершивши формування збройних сил Півдня Росії. Вона контролювала все узбережжя Приазов'я й від Маріуполя, Бердянська та Геничеська зайняла лінію вздовж залізниці Оріхове-Пологи-Воскресенка-Волноваха, оточивши «махновські степи» півколом від Дніпра до Кальміусу. Це означало повну втрату Директорією контролю над усім степовим Лівобережжям. Виникла загроза захоплення більшовиками Катеринослава, до якого з півдня почали просуватися й білі. На початок третьої декади січня 1919 р. радянські війська оволоділи майже всіма промисловими центрами Лівобережжя, нестримно просуваючись до Дніпра. Дедалі зрозумілішим ставало, що українським силам, як і рік тому, Києва не втримати.

При цьому Голова Директорії продовжував обстоювати думку, що не стільки російські війська вирішували долю України, як її власний народ: «І от, вдруге, рівно через рік українські селяне й робітники під керовництвом російських совітських полків виганяли з столиці української держави українську владу, — з сумом констатує політик. — Знову бідна, недоладня хуторянка (йдеться про українську соціалістичну демократію. — В. С.), яка тепер побралася з власним генералом-отаманом, мала йти й тинятись по закутках своєї землі, вигнана своїм власним народом. Не помогли знову ні червоні шлики, ні паради, ні «тверда влада»» [50] Винниченко В. Назв. праця. — С. 246–247. .

З Винниченковими оцінками внутрішніх і зовнішніх чинників поразок Української революції, їх співвідношенням у долі української державності кореспондуються переконливі міркування І. Лисяка-Рудницького [51] Лисяк-Рудницький І. Між історією і політикою. — Мюнхен, 1973. — С. 215 та ін. . Вони ґрунтуються на суворій оцінці фактів. Тому об'єктивний дослідник не потрапив у полон ідеологічних пут, створених емігрантською історіографією, стереотипи якої активно використовуються і в новітніх публікаціях, виступах [52] Див., напр.: Чорновіл В. Уроки УНР: об'єднаємося — переможемо! / Час-Time. - 1998. - 29 січ.-4 лют. .

У цілому виявляє солідарність з іншими авторами-соціалістами у визначенні головних причин слабкості військових сил Української Народної Республіки І. Мазепа. «Те саме, що надавало повстанню масового характеру, врешті робило його слабим і безсилим: це — селянський характер української нації, - зауважує він. — Тільки селянські повстання починаються і кінчаються так, як починалося й потім закінчилося повстання протигетьманське. Бистро, як гірський потік, виросла армія Директорії, але так само швидко почала потім розпливатися. Це була армія головно з повстанської армії селян, маси неорганізованої, яка боролася проти влади поміщиків і не мала ще потрібної свідомості для того, щоб боротися за Україну. Тому відібравши землю назад і вигнавши поміщиків, селяни почали розходитися додому. Армія, що виросла з могутнього зриву селянських мас у боротьбі за землю й волю, як тільки цю безпосередню мету досягнено, фактично перестала існувати як цілість» [53] Мазепа І. Назв. праця. — С. 59. .