Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1919

У Положенні про Червону Армію УСРР підкреслювалося, що військовий відділ уряду, опрацьовуючи інструкції для армії, повинен виходити з принципів будівництва Червоної Армії в РСФРР. 7 січня 1919 р. була прийнята спеціальна постанова про поширення на території України дії всіх декретів та розпоряджень уряду РСФРР з питань військового будівництва. У радянських військових з'єднаннях Росії та України діяли єдині статути — польовий, стройовий, внутрішньої та гарнізонної служби. Таким чином, забезпечувалася єдина воєнна політика, хоч кожна республіка мала свою армію.

Життя вимагало поглиблення економічного співробітництва, в основі якого лежала єдина грошова система, шляхи сполучення, зв'язку й т. ін. Виходячи з воєнно-політичних і економічних реалій, суспільних тенденцій, уряд УСРР ще 28 січня 1919 р. поставив питання перед радянськими соціалістичними урядами Росії, Латвії, Білорусії, Естляндії, Литви про укладення міцного оборонного союзу проти всяких спроб знищити встановлену ціною таких жертв владу робітників і селян.

Такі ж побажання висловлювали й інші республіки.

1 червня 1919 р. на сесії ВЦВК за участю представників України, Латвії, Литви і Білорусії було ухвалено документ про створення воєнно-політичного союзу радянських республік. У відповідному декреті говорилося: «Стоячи цілком на ґрунті визнання незалежності, свободи й самовизначення трудящих мас України, Латвії, Литви, Білорусії і Криму і враховуючи резолюціюї Українського Центрального Виконавчого Комітету, що була прийнята на засіданні 19 травня 1919 р., так і пропозицій радянських урядів Латвії, Литви, Білорусії, Всеросійський Виконавчий Комітет Рад визнає необхідним провести тісне об'єднання:

1) військової організації і військового командування, 2) Рад народного господарства, 3) залізничного управління й господарства, 4) фінансової і 5) комісаріатів праці радянських соціалістичних республік… з тим, щоб керівництво цими галузями народного життя було зосереджено в руках єдиних колегій» [800].

Декрет ВЦВК від 1 червня 1919 р., що законодавчо оформив воєнно-політичний союз республік, повністю відповідав їх інтересам. 14 червня 1919 р. ВУЦВК обговорив цей декрет, схвалив його і дав вказівку всім урядовим органам України про негайне проведення його в життя.

Важливим моментом у реалізації декрету від 1 червня була реорганізація військ Українського і Західного фронтів. Реввійськраді РСФРР було запропоновано в найкоротший строк привести збройні сили республік у відповідність із загальною структурою Червоної армії РСФРР.

4 червня 1919 р. Реввійськрада видала наказ про ліквідацію Українського фронту. 2-га Українська радянська армія була перейменована у 14-ту і підпорядкована Південному фронту. З військ 1-ї і 3-ї Українських армій була сформована 12-та армія, підпорядкована Західному фронту. Армія Радянської Латвії була перейменована у 15-ту, Білорусько-Литовська — у 16-ту армію. Всі армії підпорядковувалися єдиному військовому командуванню — Реввійськраді РСФРР. Проводилася значна робота і по об'єднанню економічного життя республік.

Воєнно-політичний союз радянських республік став важливою передумовою зміцнення країни рад, її перемог на фронтах громадянської війни.

Природно, консолідували свої зусилля й вороги соціалістичної революції, радянського ладу.

Зокрема, денікінці розраховували на значну допомогу з боку Антанти, з якою їх єднали союзницькі узи ще з часів царської Росії, бойова солідарність років Першої світової війни. Країни Антанти, передусім Англія і Франція, зазнавши дошкульної поразки з інтервенцією на Півдні на початку 1919 р., прагнули будь-що поквитатися з більшовицьким режимом, однак уже не стільки зусиллями власних солдат, скільки поставками озброєнь добровольцям, які видавалися потенційно достатньо могутніми (в усякому випадку чисельними). За визначенням тодішнього військового міністра Великобританії У. Черчилля, його країна відправила Денікіну 250 тис. гвинтівок, 200 гармат, 30 танків і величезну кількість боєприпасів [801]. Факт одержання великої кількості зброї від Англії підтвердив і сам А. Денікін. Він, зокрема, говорить, що з березня до вересня 1919 р. білогвардійці отримали від Англії 558 гармат, 12 танків, понад 1,5 млн. снарядів і 160 млн. патронів [802]. США поставили денікінцям 100 тис. гвинтівок, понад 3 млн. патронів, близько 300 тис. пар чобіт, багато іншого обмундирування [803]. Крім того, країни Антанти посилили економічну блокаду радянських республік, яку здійснювали ще з осені 1917 р. Разом з тим вони вживали заходів щодо організації проти соціалістичної революції так званого походу 14 держав, у якому мали взяти участь Фінляндія, Естонія, Литва, Польща, Румунія та інші країни.