Симон Петлюра - Московська воша

— Перед новою українською владою, що утворилась під час повстання проти Скоропадського (влада т. зв. Директорії), стояла велика справа. Треба було наново організувати державу, яку і большевицька навала 1918 р. понищила, яку і панування Скоропадського захитало. Нова влада мала надію, що її пощастить доконати великого діла, тільки ж і тут можна сказати — не так склалось як жадалось.

— Вороги нашого народу не спали, а найбільш оці большевицькі харцизи з Москви. Уже спочатку самого великого повстання посунули своє військо до кордонів України. Не встигла нова влада взятись за діло, як зразу ж виникли перед нею великі труднощі, бо большевицьке військо переступило кордони і почало захоплювати наші землі. Знову їм тут на допомогу прийшли московські збольшевичені робітники, що живуть в Харкові, Запоріжжі тощо, себто близько від московсько- українських кордонів. Знову стали росіяни, що живуть по наших осередках, свою гадючу роботу провадити проти нового українського уряду. Перед погрозою нової небезпеки, треба було збирати всі сили, щоб одбити ворога, бо і ворог тепер був більш дужий: він мав і війська більше, і озброєне воно було краще, як раніш та й одягнене було ліпше.

— Для успішної війни треба, щоб найвища влада в краю мала все чим можна воювати. А чи мала наша влада його — отого військового знаряддя — стільки, скільки треба?

— На жаль, не мала. Багато, раніш ще, вивезли амуніції з України німці, чимало віддав Скоропадський російським добровольцям та дончакам, а багато порозкрадали робітники та селяни, користуючись повстанською хуртовиною. Тим часом, як большевики сунули на Україну з півночі, з Московщини, — і на інших кордонах України зайшли великі зміни. Сусідні народи приглядались спільно до того, що творилось у нас, і вирішили використати добру для них нагоду, щоб пригарбати до себе наші землі.

— З нами на заході межують поляки та румуни. У них не було революції. Через те вони в потрібну хвилину виявили себе сильнішими від нас. Вони мали зброї дуже багато, бо їм помагали французи тощо; вони мали гроші, одежу, харчі, ліки, — одним словом — все, що треба було для того, аби бути силою і успішно користуватись своїм військом. І військо у них було слухняне, дисципліноване. Тоді як у нас фронтовики тікали додому, забираючи з собою і зброю, тоді як наші люди казали: «Моя хата зкраю, я нічого не знаю», тримали «нейтралітет», а то й просто, як люди, зраджували свою рідну справу, — то в цей час румуни і поляки побільшували свою військову силу. А все їхнє населення — і робітники, і селяни, і інші — допомагали, чим могли, своїм урядам. Отож і вийшло через це так, що румуни та поляки, скористувавшись тою хуртовиною, що настала на Україні, посунули своє військо на суміжні землі і захопили від нас: румуни Бесарабщину, а поляки — Холмщину та частину Волині й Полісся.

— В цей час, французи зробили висадку в Одесі і почали допомагати росіянам-монархі- стам організувати тут добровольчеські частини. Цим Україна опинилася відрізаною від світу і на півдні, і на заході, як на морі так і на суші: не можна було купити нізвідки ні зброї, ні ліків, ні одежі, ні всього іншого для війська і війни потрібного. Та й саме військо наше опинилось в мішку ніби, з усіх боків оточене ворогами. Може б і пощастило йому своє діло зробити, коли б всі, як один чоловік, стали до нього. Але, на превеликий жаль, ні сили, ні бажання, ні розуміння цього в той час в народу нашого не хватало.

— Багато з тих, що брали участь в повстанні проти гетьмана, як тільки воно скінчилось, надумали за найкраще для себе піти додому, а при тій оказії і рушницю з собою забрати. Такі люди думали, що тепер нема вже про що турбуватись: справа, мовляв, скінчилась. Інші ж, особливо з селян, ті, гадали, що може вони, большевикии, і не такі лихі люди, як про них українська влада та газети пишуть. А ще інші, то ті знову і про «нейтралітет» почали говорити, стару пісню співати…

— Тим часом і большевицькі пройдисвіти не спали, а каламутили нарід. Позакладали вони свої тайні комітети, «ячейки», куди то грішми, то обіцянками нагород і грошевих посад та гарних заробітків, як прийдуть большевики затягли наших людців. Одні ловилися на цей гачок з дуру, з легковірности, а інші — з жадоби на гроші.

— Нема чого й казати, що бувші каторжани, арештанти та всякі пройдисвіти, що з легкої праці призвичаїлись жити, наперед потирали руками, гадаючи, «як то вони зароблятимуть та в люди виб'ються», коли большевики запанують.