Симон Петлюра - Московська воша

— Розумніші наші вояки, звичайно, не слухались шептунів, не йняли їм віри, а темніші, дурніші, почали прислухатись до брехні, гадаючи, що може і справді «камітетчики» і правду кажуть. І так поволі, день за днем, ота брехня, як справжня нужа, розлазилась серед наших людей, каламутила їх, збивала з толку, аж кінцем-кінців розділила — розроїла їх між собою. Тим часом московські революціонери не спали, а своє діло робили. Побачивши, що дехто з наших вояків прислухається до них і починає їм вірити, вони таких легковірних то грішми, то іншими хитрощами на свій бік переманювали, до своїх «камітетів» затягали. А, звісне діло, хто в «камітетчики» попадав, той і заробляв на тому. Таким побутом начала сила українська слабнути, зменшуватись. Не вспіла, отже, Україна до будівництва своєї держави приступити, як московські агітатори стали ґрунт під нею захитувати, обманюючи український же нарід та роблячи з нього ворога своєї ж таки власної долі. Так було давно, в старі часи, коли тільки Москва хижим оком дивилася на наші плодючі землі. Те саме, від початку до кінця, повторилось і тепер, через двісті-триста років, за нашого вже життя.

— Як тоді, так і тепер, московські агітатори повели агітацію проти нашого рідного уряду. Стали вони говорити проти нього, що він і не народній, і контр-революційний, і панський. Що він — за старий режим стоїть! Що хоче людей в неволі тримати, що він не хоче селянам землі дати. Одним словом: що він нову неволю впровадить.

— Все це була брехня. Та на жаль, — чимало з наших людей, як селян, так і робітників, прислухались до такої брехні і вірили їй. Замість того, щоб помагати свойому рідному урядові, дехто став навіть шкодити йому, на чужий бік передаватися. З українських військових частин почали або до московських- большевицьких банд переходити, або просто додому тікати. Повертаючись додому, оці дезертири казна що тут белькотали, переказуючи за большевиками московськими їхні брехні про український уряд і про наше військо. Одночасно з цими дезертирами з'явились по наших селах і справжні аґітатори з Москви, де вже сидів болыпевицький уряд з своїми «советами». Ці аґітатори, хто словом, а хто газетами та книжками, почали збивати людей з толку і підбивати їх на грабіжництво.

Аґітатори говорили:

— Грабуй награбоване! Бери все, що можна взяти! Ріж і убивай буржуїв, куркулів, хазяїнів, — всіх, хто ворог народу! Бери землю, бери фабрику, а головна річ, не слухай українського уряду, не йди до українського війська, бо тільки з Москви, мовляв, воля для народу й право прийде! Москва, мовляв, з її «совєтською соціялістичною федеративною властю» одна тільки може і землю селянам, скільки вони хочуть, дати, робітникам всі фабрики і заводи віддати. Коли українські селяни будуть слухати цієї совєтської влади в Москві, то тоді не тільки панська земля, не тільки заводи, а і саме небо Боже буде в їхніх руках.

— Отаке говорили по селах нашим селянам большевицькі аґітатори.

— Одні говорили, а другі писали і писанину цю в нарід пускали. Збиті з пантелику від цієї писанини та балаканини, наші люди загубили десь свій власний розум, піддались московській-большевицькій брехні і дурисвітству. А вийшло з того ось що.

У нашого уряду не було великого війська, щоб дати одсіч тим большевицьким бандам, що йшли з Москвою на Україну. А на самій Україні большевики робили по різних місцях повстання та заколоти. Не мав український уряд і сили на місцях — по селах, бо місцева влада ще не вспіла як слід устаткуватись, а до того ж дехто із місцевої влади «щирим» прихильником большевицьким ставав. Не могла ця влада дезертирів ловити та назад до війська відсилати і ходили вони по селах, не криючись, не ховаючись, а батьки та матері голосно казали, що, мовляв, тепер — свобода й до війська не треба йти.

— Звичайно, не всі голову загубили. Дехто хитав головою і догадувався, що діється щось не добре, передчували лихо. Де в кого і совість говорила, і прокидалось почуття обов'язку перед рідним краєм. Скликали тоді селянські сходи, щоб з'ясувати справу і вирі шити, що робити, коли прийдуть большевики?

— На більшості таких сходів, «розумні голови» доходили до того щоб «нейтралітет» тримати, бо — мовляв — це найкраща річ, «наша хата зкраю та й нічого не знаю». Подекуди, так навіть заявлялись за тим, щоб большевикам допомагати, бо «вони більше дають».