Валерій Волковинський - Нестор Махно - легенда і реальність

Явдоха Махно виконала обіцянку. Щедро заплативши писареві, вона диктувала йому, як їй здавалося, найпроникливіші слова, зверталася до цариці, як до матері, говорила, що найбільшим горем для батьків є втратити дитину, особливо, коли та по-справжньому ще й не пожила, нічого практично не бачила і не знає. Не відомо, чи одержала це послання Олександра Федорівна, але Махно до самої смерті вважав, що саме турбування матері врятувало його від шибениці. А серед гуляйпільців відтоді поширилася легенда, що лист Явдохи потрапив до рук цариці якраз у день її народження, і та, перебуваючи в чудовому настрої, милосердно розпорядилася помилувати приреченого юнака.

Мати дійсно врятувала Махна, але… через помилку в метриці, зробивши по документах його на рік молодшим. Таким чином, на момент винесення вироку йому ще не виповнилося 21 рік - за тогочасними законами вік повноліття, і він підпадав під амністію. Насправді ж про долю Махна потурбувалися і врятували від петлі високопоставлені сановники. Було це так.

5 квітня 1910 року командуючий Одеським військовим округом фон дер Фліт надіслав на ім'я міністра внутрішніх справ Росії А. П. Столипіна шифровану телеграму такого змісту: "Нестор Махно, визнаний винним в участі в зграї, утвореній для розбою, двократному розбої у складі цієї зграї і замаху на розбій як член тієї ж зграї, припиненому з незалежних від Махна обставин. Злочини ці кровопролиттям не супроводжувалися. Щодо обставин справи вважаю замінити йому страту безстроковою каторгою". В іншій телеграмі йшлося про заміну смертної кари на різні строки ув'язнення. Наступного дня телеграми були розшифровані у міністерстві внутрішніх справ. Невідомий чиновник підкреслив слова, де йшлося про те, що Махно непричетний до кровопролиття, і написав на телеграмі: "Терміново". Лише доба знадобилася, щоб підготувати документ, який дарував життя Махнові та його товаришам. 7 квітня його підписав П. А. Столипін, який увійшов до історії під ім'ям "обер-вішатель"…

Проте тоді Махно нічого про це не знав. 52 дні він силів у камері для смертників, з жахом прислухаючись до кроків, щодня чекаючи, що ось-ось увійдуть наглядач з попом і караулом і його поведуть на шибеницю… 1 коли одного спекотливого дня до камери зайшли жандармські чини і, замість того щоб вести його на місце страти, оголосили декрет про помилування, майбутній селянський "батько" запам'ятав ті щасливі хвилини на все життя…

Пізніше, у роки громадянської війни, він часто дарував це відчуття своїм жертвам, в останню хвилину милуючи приречених на смерть ворогів. Мабуть, відчував насолоду, дивлячись на людину, яку фактично повертав до життя з того світу, і знову й знов переживав той вікопомний момент з далекого 1910 року.

2 серпня 1911 року засудженого на каторгу "без строку" Махна везли разом з іншими 11 арештантами у "столипіні" до Москви. Закутаний в кайдани і наручники, він мовчки сидів біля вікна і з гіркотою спостерігав, як панорама широких степів з невеличкими хуторами поступово змінюється на суцільні ліси, де, здавалося, й люди не живуть. У ньому боролися два почуття: з одного боку, радість, що залишився живим, а з другого - жахлива перспектива скінчити відведений богом вік серед кам'яних стін. Уранці 4 серпня крізь грати арештантського вагона Махно вперше побачив первопрестольну, а через годину за ним зачинилися масивні ворота московської центральної пересильної в'язниці - сумно відомої Бутирки.

Наглядач відвів Махна до камери № 5. Акуратно склавши свій небагатий скарб, він почав мовчки розглядати камеру і її мешканців. У порівнянні з іншими в'язницями, які довелося змінити Нестору, Бутирка видалась особливо гнітючою.

Сусіди ж відзначили, що новенький чоловік не товариський, і дали йому кличку "Скромний". І хоча перше враження не завжди вірне, прізвисько приклеїлося до нього назавжди.

Через кілька тижнів, коли Махно, дивлячись на вологу стіну камери, згадував материну чепурно вибілену хату, пронизливо зарипіли металеві двері, й наглядач наказав йому виходити з речами. Провівши арестанта з десяток метрів тюремним коридором, він відкрив камеру з ледь помітною цифрою "1" і, штовхнувши туди Махна, з гуркотом зачинив масивні двері.

У камері Нестор виявився не один. Сусіда, який представився першим, виявився земляком, досить відомим анархістом Петром Андрійовичем Аршиновим.

Аршинов народився в родині катеринославського фабричного робітника. З малих років розпочав трудову діяльність. Сімнадцятирічним юнаком прилучився до революційної боротьби. У буремному 1905 році працював слюсарем залізничних майстерень у Кизил-Арваті, в Середній Азії, де вступив до більшовицької організації і став редактором нелегального революційного органу робітників "Молот". Але невдовзі змушений був, уникаючи переслідування поліції, повернутися до Катеринослава. Аршинов був максималістом у житті, прагнув негайних і конкретних результатів, а тому відійшов від більшовизму і, перейшовши до анархістів, зайнявся терористичною діяльністю. 23 грудня 1906 року він висаджує у повітря поліцейський участок у селі Амур біля Катеринослава. 7 березня наступного року вчиняє замах на начальника головних залізничних майстерень міста Олександрівська Василенка, котрий піддав військовому суду більше тисячі робітників - учасників грудневого повстання 1905 року. Аршинова було схоплено і за законами надзвичайного становища засуджено до страти на шибениці. Однак вирок було відкладено, а товариші Аршинова, здійснивши напад на в'язницю, визволили його. Майже два роки перебував він в Австро-Угорщині, займаючись транспортуванням революційної літератури та зброї до Росії. 1910 року потрапив до рук австрійської поліції і був переданий царським властям, котрі засудили його на 20 років каторжних робіт. Так він опинився у Бутирці.