Роже Ґароді - Основоположні міфи ізраїльської політики

Військові джерела називають цифру близько 20 000 поранених палестинців, а Комітет допомоги палестинським біженцям при ООН — 90 000.

З 9 грудня 1987 року були вбиті 33 ізраїльських солдата, з них чотири в 1988-м, чотири в 1989-м, один в 1990-м, два в 1991-м, одинадцять в 1992-м і одинадцять в 1993 році.

Відповідно до армійських звітів, на окупованих територіях було вбито сорок цивільних осіб, переважно поселенців.

За даними гуманітарних організацій, 15 000 палестинців утримувалися в 1993 році в цивільніх і військових в'язницях.

Дванадцять палестинців умерли в ізраїльських в'язницях з часу початку Інтифади, причому деякі з них за дотепер не з'ясованих умов, — стверджує Бетселем. Ця гуманітарна організація вказує, що "щонайменше 20 000 ув'язнених щорічно піддаються катуванням при допитах у військових в'язницях"

Джерело: "Ле Монд", 12 вересня 1993 року.

Ізраїль постійно порушує міжнародні закони, вважаючи їх "клаптиком паперу". Більше того, як пише професор Ізраїль Шахак, "ці поселення за самою своєю природою вписуються в систему грабежу, дискримінації і апартеїду".

Джерело: Ізраїль Шахак. Расизм держави Ізраїль, с. 263.

А от свідчення Ізраїля Шахака про ідолопоклонство, що підмінює бога Ізраїлевого державою Ізраїль:

"Я жид, який живе в Ізраїлі. Я вважаю себе законослухняним громадянином. Я щорічно проходжу службу в армії, хоча мені вже більше сорока років. Але я не збираюся присвячувати себе ні державі Ізраїль, ні якійсь іншій державі або організації. Я відданий своїм ідеалам. Я вірю, що потрібно говорити правду і робити все необхідне, щоб врятувати справедливість і рівність для всіх. Я прив'язаний до жидівської мови і жидівської поезії, і мені подобається думати, що я скромно поважаю деякі цінності наших древніх пророків.

Але присвятити себе культу держави? Я уявляю собі, що сказав би Амос або Ісайя, якби їх попросили присвятити себе культу Ізраїльського або Юдейського царства.

Жиди вірять і повторюють тричі на день, що жид повинен поклонятися Богові й тільки Богові: "І люби Яхве, Господа Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всіма силами твоїми" (Повторення закону. VI, 5). Незначна меншість усе ще в це вірить. Але мені здається, що більшість божого народу втратила свого Бога і підмінила його ідолом, точно так само, як вона настільки поклонялася золотому тельцеві в пустелі, що віддала все своє золото, щоб спорудити йому статую. Ім'я його сучасного кумира — держава Ізраїль" (там же, с. 93).

Яким чином подібні міфи могли породити в мільйонів людей доброї волі майже невикорінні вірування?

— Шляхом створення всемогутніх лобі, здатних впливати на дії політиків і на громадську думку. Спосіб впливу залежить від конкретної країни.

У США, де живуть 6 мільйонів жидів, жидівські голоси можуть стати вирішальними, тому що за великої кількості тих, що не беруть участь у виборах і за відсутності істотних розходжень між двома партіями, перемогу на виборах часто може забезпечити розрив в 3–4 %.

Крім того, хитка підтримка громадської думки значною мірою залежить від образа кандидата, від його майстерного показу на телебаченні і, в кінцевому рахунку, від бюджету та можливостей політичного "маркетингу". В 1988 році для виборів в американський сенат кандидатові було потрібно 500 мільйонів доларів".

Джерело: Ален Котта. Капіталізм у всіх його станах. Вид. Файяр, 1991, с. 158.

Саме могутнє лобі, офіційно акредитоване при Капітолії, це AIPAC (American Israel Public Affairs Committee — Американо-ізраїльський громадський комітет).

Могутність жидів у США було такою вже в 1942 році, коли в готелі "Білтмор" у Нью-Йорку з'їзд максималістів вирішив, що настав час перейти від "жидівського осередку в Палестині" (обіцяної Бальфуром повільної колонізації шляхом покупки земель під англійським або американським протекторатом) до створення суверенної жидівської держави.

Двоїстість, що характеризує всю історію сіонізму, виражається в інтерпретаціях того, чим увінчалися зусилля Герцля, а саме декларації Бальфура (1917 р.). Формула "жидівський національний осередок "сходить до Базельського конгресу. Лорд Ротшильд підготував проект декларації про "національний принцип жидівського народу". Остаточний текст декларації Бальфура говорив не про всю Палестину, а тільки про "створення в Палестині національного осередку для жидівського народу". Усі говорили про " осередок", начебто мова йшла про духовний і культурний центр, а насправді думали про державу, як і сам Герцль. Ллойд-Джордж писав у своїй книзі "Правда про мирні договори" (Вид. Gollancz 1938, т. 2. с. 1138–1139) : "Не потрібно сумніватися в тому, що було тоді на думці у членів кабінету… Палестина повинна стати незалежною державою". Примітно, що генерал Смєтс, член військового кабінету, заявив в Іоганнесбурзі 3 листопада 1915 року: "Прийдешні покоління побачать, як у Палестині знову виникне велика Жидівська держава".