Роже Ґароді - Основоположні міфи ізраїльської політики

Відповідно до англійського перепису 31 грудня 1922 року, чисельність населення Палестини склала 757 000 чоловік, з них 663 000 арабів (у тому числі 590 000 мусульман і 73 000 християн) і 83 000 жидів, тобто 88 % арабів і 11 % жидів. Варто зазначити, що ця так звана "пустеля" була експортером зерна та цитрусових.

В 1891 році сіоніст першого скликання Ашер Гінзберг (що писав під псевдонімом Ахад Гаам, "один з народу") ділився своїми враженнями від поїздки в Палестину.

"Перебуваючи вдалечині, ми звикли вірити, що Ерець-Ісраель сьогодні напівпустеля, необроблювана країна, і кожний, хто захоче придбати землю, може приїхати сюди та взяти, скільки душі завгодно. Насправді нічого подібного. На всьому протязі країни важко знайти необроблювані ділянки, за винятком покритих піском і гірських, де можуть рости лише фруктові дерева, та й то в результаті важкої праці з очищення і рекультивації місцевості".

Джерело: Ахад Гаам. Повне зібрання творів (на івриті), Тель-Авів, 8-е Вид., с. 23.

У дійсності до приходу сіоністів "бедуїни" {насправді хлібороби) експортували 30 000 тонн зерна на рік. Площа арабських фруктових садів з 1921-го по 1942 рік збільшилася в три рази, площа апельсинових (і інших цитрусових) з 1922-го по 1947 рік — у сім разів, виробництво з 1922 по 1938 рік — у десять разів.

Візьмемо для прикладу лише цитрусові. Доповідь Піла, представлена англійському парламенту статс-секретарем в справах колоній у липні 1937 року, виходячи із швидкого розвитку виробництва апельсинів у Палестині, давав таку оцінку, що світове споживання зимових сортів апельсинів, що за 10 років повинне збільшитися до 30 мільйонів кошиків, буде задовольнятися країнами-виробниками і експортерами такою пропорцією:

Палестина: 15 мільйонів

США: 7 мільйонів

Іспанія: 5 мільйонів

Інші країни (Кіпр, Єгипет, Алжир і ін.): 3 мільйони.

Джерело: Доповідь Піла, розд. 8, § 19, с. 214.

Відповідно до дослідження держдепартаменту США, переданому 20 березня 1993 року в комісію Конгресу, "більше 200 000 ізраїльтян оселилися в цей час на окупованих територіях (включаючи Голанські висоти і Східний Єрусалим). Вони становлять "приблизно" 13 % загального населення цих територій".

Близько 90 000 з них живуть в 150 поселеннях у Цізіорданії, "де ізраїльська влада володіє приблизно половиною земель".

"У Східному Єрусалимі і його арабських пригородах, що залежать від місцевого муніципалітету, 120 000 ізраїльтян заселили 12 кварталів. В секторі Газа, де жидівська держава конфіскувала 30 % і без того перенаселеної території, 3000 ізраїльтян живуть в 15 поселеннях. На Голанському плато їх 12 000 в 13 поселеннях".

Джерело: "Ле Монд", 18 квітня 1993 року.

Газета "Єдіот Ахронот", що видається в Ізраїлеві найбільшим тиражем, писала: "З 70-х років ніколи не було подібного прискорення будівництва на цих територіях. Аріель Шарон (міністр в справах житла та будівництва) веде гарячкову діяльність із створення нових поселень, розвитку вже існуючих, будівництву доріг та підготовці нових будмайданчиків".

Джерело: "Монд" від 18 квітня 1991 року.

Згадаємо, що Аріель Шарон був головнокомандуючим при вторгненні в Ліван і озброїв фалангістську міліцію, яка влаштувала погром у палестинських таборах Сабра і Шатіла. Шарон закрив очі на ці "ексцеси" і тим самим став їхнім пособником, як установила навіть ізраїльська комісія з розслідування цих масових убивств.

Збереження цих жидівських поселень на окупованих територіях і їхня оборона ізраїльською армією та збройними поселенцями (подібними до авантюристів американського "дикого Заходу") робить ілюзорною будь-яку справжню автономію палестинців і неможливим мир в умовах продовження фактичної окупації.

Головні зусилля спрямовані на заселення Єрусалиму з явною метою зробити незворотнім рішення про анексію всього Єрусалиму, хоча воно було одностайно засуджене ООН, у тому числі й самими США.

Створення поселень на окупованих територіях є кричущим порушенням міжнародних законів і, зокрема, Женевській конвенції від 12 серпня 1949 року, стаття 49 якої говорить: "Окупаційна влада не має права переселяти частину цивільного населення своєї власної країни на окуповані території".

Навіть Гітлер не порушив цей міжнародний закон: він ніколи не поселяв німецьких цивільних "колоністів" на землях, з яких вигнали французьких селян.

Привід "безпеки" із посиланням на "тероризм Інтифади" — є суцільним глузуванням. Цифри щодо цього достатньо красномовні:

"1116 палестинців загинули з часу початку Інтифади 9 грудня 1987 року від куль військових, поліцейських і поселенців, а саме: 626 в 1988-м і 1989 роках, 134 в 1990 році, 93 в 1991 році, 108 в 1992 році та 155 з 1 січня по 11 вересня 1993 року. Серед жертв 233 дитини у віці молодше сімнадцяти років". Це цифри з дослідження, проведеного Ізраїльською лігою прав людини (Бетселем).