Андрій Куліш - Голодомор 1932-1933 - Причини, жертви, злочинці

— "лізли") всі, хто не хотів бути ізгоєм, хто міг розраховувати на якесь просування по службі. Подивіться на багатьох державних службовців, які видають себе за демократів і які ще недавно були високоповажними й затятими партфункціонерами — тепер вони ще з більшою затятістю, майже з ненавистю, засуджують комуністів. Зараз члени компартії України

— це здебільшого діти та онуки репресованого народу, які хочуть "краще жити". Саме це, а не марксизм, є їхньою "ідеологією". Але не в меншій мірі "краще жити" хочуть також антикомуністи. І якщо олійники, симоненки та морози ще не відмежувалися від злочинів кагановичів, рабіновичів, хатаєвичів та фельдманів, то це швидше свідчить про їхню недоумкуватість, але не про провину.

Поза сумнівом, ідейна спадщина Маркса та Лєніна-Бланка мали вплив на формування політичної системи 20-40-х років, особливо їх демагогічна частина, що проголошувала руйнування старого укладу життя. Але не вона була вирішальною. На її становлення значно більший вплив мала та обставина, що ті, хто її формував, зовсім недавно вивчали Тору та Талмуд, були слухняними учнями рабинів. Їхній атеїзм був позірний і спрямований перш за все на винищення християнства та християнської культури. Більше того, вигублюючи християн, вони навіть могли вважати (і, очевидно, вважали) себе правовірними юдеями, бо їхній бог Єгова такі вчинки схвалює, а рабини навіть радять переходити в інше віросповідання (таким є і марксизм), якщо це буде на користь жидам. За 70 років комуністи не змогли побудувати навіть соціалізм, де виконується принцип "кожному по труду".

Компартія 20-30-х років йшла не до соціалізму, а від нього. Досить згадати колгоспне покріпачення селян, яке було ні чим іншим, як поворотом до феодальної системи. Як і ЧК-НКВД, концтабори, трійки, компартія була лише інструментом правлячого народу для утвердження та збереження своєї влади. Зважаючи на строго централізовану, напіввійськову дисципліну в компартії, рішення, прийняті на вищому рівні партійної ієрархії, були обов'язковими для виконання нижчими партійними ланками. Рішення приймали Центральний Комітет, політбюро, секретаріат, але ці два органи формувалися ЦК партії.

Із списків поіменного складу Центрального Комітету [13, с. 260–271] з урахуванням пізніших уточнень випливає, що в ЦК ВКП(б) з приведених 59 чоловік 45 були жидами, більшість з решти — неустановленого етнічного походження. Звичайно, приведений склад ЦК не повний, але хіба й цих чисел не досить, щоб вважати ту партію жидівською?

Більшу інформацію ми маємо про склад Комісії партійного контролю, якою керував Лазар Каганович, що займалася чистками та слідкувала за проведенням партійних (жидівських) рішень у життя. З 27 членів Комісії жидів — 23, або понад 85 %.

Перше, ніж пред'являти злочинцям рахунок (спочатку хоч би в науково-публіцистичному нарисі), необхідно відповісти на запитання: чому жиди, що довгий час були правлячим народом у Московській імперії — СССР й повністю керували виконавчими та репресивними органами в 20-30-х роках 20 століття, чинили геноцид українців?

На це є кілька причин.

яка Торою деякими іншими книгами "Старого заповіту" та Талмудом прищеплюється їм у жидівських школах, синагогах та вихованням у сім'ї. "Аби вони (жиди) могли убити нас усіх, вони б, звичайно, із задоволенням це зробили…" писав Мартин Лютер ще в 16 ст. [18, с.99].

Ненавистю жидів до людей можна пояснити червоний терор, спрямований проти москалів, українців, білорусів та інших корінних народів Московської імперії. По відношенню до українців терор перейшов у геноцид, засвідчений голодоморами 1921-22 pp., 1932-33 pp., масовими винищенням та виселенням нашого народу на протязі всіх 30-х років, зокрема із Західної України 1939-41 pp. На це є свої підстави. Звичайно, "підстави" з точки зору жидів, але не цивілізованих людей.

Тисячу років тому між Північним Кавказом, Волгою та Доном існувала Хозарська держава, створена близько спорідненими тюркськими племенами. На початку дев'ятого століття її правителі прийняли юдаїзм і зробили його державною релігією. Хозарська держава була єдиною юдейською державою середньовіччя й найбільшою юдейською державою взагалі за всю історію. В 10–11 століттях після походів наших предків русів на Хозарію (965 р. — Великий Князь Святослав; 985 р. — Великий Князь Володимир; 1083 р. — Тмутараканський (Кубанський) Князь Олег) Хозарська держава перестала існувати. Отже, від Хозарсько-юдейської держави слід пропав. (Вай, вай! Хіба таке можна забувати й прощати?!). Але не від юдеїв-хозар. Значна частина їх розсіялася по Кавказу та Європі. На 85 % сучасні жиди — то юдизовані хозари ("ашкеназі"). Це установлено серйозними науковими дослідженнями, зокрема, і жидівськими (див.[9,12,19], де є посилання на різні джерела). Жиди це добре знають, але офіційно не визнають, бо тоді їхні претензії на Палестину стають безглуздими.