Андрій Куліш - Голодомор 1932-1933 - Причини, жертви, злочинці

На тих, котрі ще животіли, час від часу влаштовували облави. Робили це приблизно щотижня загони міліції та спеціально мобілізованих партійців, і робили жорстоко й безжалісно. Зокрема, 27 травня 1933 р. у Харкові кілька тисяч селян, що намагалися прилаштуватися по всьому місті у черги за хлібом, зігнали докупи, віпхнули у залізничні вагони і перевезли до станції Лісова, де скинули до ями і залишили напризволяще.

Найвищого рівня смертність сягнула в областях, що спеціалізувалися на вирощуванні хліба — Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській: мінімальний відсоток тут становив 20–25… У тисячах сіл Київщини та Вінничини гори трупів лежали просто неба, і не було жодного спроможного поховати їх. Один з оповідачів згадує про свого батька-комсомольця, який разом із товаришами ходив по селах і встановлював напис "Вхід заборонено", оскільки просто не було можливости поховати численні трупи. У селах із 3–4 тисячним населенням (Орлівка, Смолянка, Грабівка) залишилося лише 45–80 чоловік. Село Мачухи на Полтавщині із 2 тис. родин втратило близько половини. А менші населені пункти цієї ж области, мешканцями котрих були, вочевидь, хазяйновиті селяни-одноосібники (хутори Сороки, Лебеді, Твердохліби, Малолітка), знелюдніли повністю. Населення решти вцілілих хуторів, як підрахував один агроном, скоротилося приблизно на 75 %. Кількість мешканців села Яреськи, мальовничі ландшафти якого понад річкою Ворсклою приваблювали багатьох радянських кінематографістів, зменшилася від 1500 до 700. Понад третини людности села Рясне на Полтавщині загинуло від голоду, а у селі Вербки Дніпропетровської области до вересня 1933 р. спорожніло більше половини хат.

За період 1926-39 pp. втрати населення від виселень, голодоморів та розстрілів у деяких районах сучасної Полтавської области становили: Яготинському — 42,9 %; Семенівському — 42,6 %; Нехворощанському — 39,9 %; Кишеньківському — 33,6 %… Загальні втрати населення Харківської области за цей же період становили 2 млн. осіб [8]. У ній на той час проживало близько 20 % населення України.

Списки померлих від голоду, зрозуміло, неповні, які були складені через 60 років у деяких селах Руси-України, виявилися довшими за повні й ретельно зібрані списки тих, що загинули під час Другої світової війни. Так, у селі Олександрівка Кобеляцького району в роки голодомору померло близько 300 осіб, а за чотири роки війни — 101. Під час війни у деяких сім'ях гинули один або кілька чоловік, але решта залишалися живими, вони пам'ятають, поминають, й вшановують загиблих. А під час голодомору вимирали не лише сім'ї та роди, але й цілі села. Хто їх згадає?

Ось що пише вцілілий свідок голодомору про перебіг смерти від голоду: "Клінічна картина голоду добре відома. Він знищує ті ресурси людського організму, які виробляють енергію, і це знищення прогресує в міру того як необхідні речовини не споживаються людиною. Тіло марніє. Шкіра набуває сірувато-брунатного відтінку і вкривається численними зморшками. Людина помітно старіє. Навіть малі діти та немовлята мають старечий вигляд. Їхні очі збільшуються, стають виряченими і нерухомими. Процес дистрофії часом зачіпає всі тканини, і нещасний нагадує кістяк, вкритий натягненою шкірою. Але частіше трапляється набрякання всіх тканин, особливо на руках, ногах та обличчі. Тоді шкіра тріскається і з'являються гнійні виразки. Рушійна сила зникає, оскільки найменший рух повністю знесилює людину… Основні життєві функції вже споживають тканини та альбумін власного тіла. Дихання та серцебиття прискорюються. Зіниці розширюються, починається діарея голоду. Цей стан небезпечний хоча б тому, що мінімальне фізичне зусилля викликає зупинку серця… Загальна слабкість прогресує. Тепер хворий не може встати або посунутися на ліжку. У стані напівсвідомого сну він може проіснувати ще якийсь тиждень, аж поки його серце перестає битися".

Голод породжував згубні психічні симптоми, люди подекуди втрачали людську подобу. Частим явищем стали вбивства. Існують численні повідомлення про самогубства, майже завжди повішанням. Але найстрашнішим фактом було інше: "Деякі божеволіли… Були такі, що різали та варили трупи, що вбивали власних дітей та поїдали їх. Я бачив одну таку людину. Цю жінку привели до окружного центру під конвоєм. Вона мала людське обличчя, але очі були вовчі. "Це людоїди, — казали про таких, — їх треба стріляти". Ніби сама матір винна, що її довели до божевілля ті, хто робив це задля якоїсь вищої мети, задля добра всіх…".