Андрій Куліш - Голодомор 1932-1933 - Причини, жертви, злочинці

4) Кобелякское дело (Харьковской области). Арестован секретарь райкома Ляшенко, который вместе с другими районными работниками организовал составление жульнических балансов для доказательства нереальности плана, организовал "петиционную" кампанию ряда колхозов в ЦК о тяжести плана, тогда как сами правления этих колхозов говорят, что они ошиблись.

5) Большетокмакское дело (Днепропетровской области). Арестована группа работников района. Ленский — заворг РПК, Косяченко — зав. райснабом, Дворник — зав. райземотделом, Зык — зав. райфинотделом, Долгов — председатель горпо, пробравшиеся в партию, скрыв при вступлении свое прошлое (сыновья кулаков), — активно боролись и организовывали борьбу против хлебозаготовок, не только не вели борьбы с кулаком, но попустительствовали ему…" (2, с. 282–288).

Дніпропетровський обласний прокурор Кумпікевич, голова обласного суду Румянцев та виконуючий обов'язки зав. оргінстру Горенштейн 6 грудня 1932 р. дали довідку обкому партії — "Про судові репресії в справах, пов'язаних з хлібозаготівельною кампанією в Дніпропетровській области". З боку органів юстиції була надана така "допомога в проведенні хлібозаготівель":

За нездачу хліба від початку хлібозаготівлі до 5 грудня на різні строки тюремного ув'язнення засуджено 2379 одноосібників;

За розкрадання хліба за той же час засуджено 5215 осіб, з них до розстрілу — 174;

За приховування, "розбазарювання", незаконний помол зерна тощо засуджено голів та інших посадових осіб колгоспів — 1062, з них до розстрілу — 59 [2, с.280, 281].

Таким чином, лише в Дніпропетровській области від початку хлібоздачі до 5 грудня 1932 р. було репресовано 8656 осіб, з них 233 засуджено до розстрілу. Якщо це перевести на всю Русь-Україну, то репресованих було біля 65000, а розстріляних — біля 1700.

Це була війна, у якій гинули лише українці. Це була етнічна війна, метою якої було винищення нашого народу.

В січні хліба вже давно не було, але "боротьбу за хліб" продовжували "органи юстиції". 29 січня 1933 р. нарком юстиції та генеральний прокурор УСРР Поляков інформував ЦК КП(б)У [2, с. 345–348]:

За 4-ту п'ятиденку січня по 182 районах УСРР (не наведено даних по Вінницькій области) засуджено за нездачу хліба 1306 осіб…;

За розкрадання хліба по 184 районах засуджено 964 чоловік…;

За незаконний помол по 147 районах засуджено 87 осіб…;

За спекуляцію хлібом по 176 районах засуджено 211 осіб…;

За контрреволюційний саботаж по 122 районах засуджено 419 осіб, з них 20 — до розстрілу. Серед засуджених по цій статті: голів колгоспів — 71, членів управ колгоспів — 71, комірників — 56, завгоспів — 27, рахівників — 38.

При цьому репресії у 4-й п'ятиденці, як повідомляє нарком, були слабшими, ніж у 3-й п'ятиденці. Аби нарком був чеснішим, то визнав би, що репресії взагалі вже були не потрібні, бо в січні люди почали масово гинути і без репресій.

Щоб закріпитися в селі, упокорити селянство, пересварити його, більшовики застосовували принцип "розділяй та владарюй" у класичному вигляді. Вони нацьковували робітників на селян, бідняків на середняків, середняків на заможних, колгоспників на одноосібників, одноосібників, що віддали хліб на тих, що робити це не могли. У цьому відношенні дуже характерною є "Постанова Петрівського райкому Харківської области про посилення репресій проти одноосібників…" від 5 січня 1933 р., у якій, зокрема, вимагалось [2, с.314, 315]:

"1. Скликати збори одноосібників, що виконали плани, на збори злісних (тобто, тих, що плани реквізицій не виконали — А.К.) не допускати; винести ухвали про застосування репресій до злісних нездатчиків".

Як приймалися ці "ухвали" ми знаємо: хто не підтримував вимоги райкомів, вважалися контрреволюціонерами. А ось на що мали бути спрямовані ухвали "народу":

"2. Окремо скликати збори злісних нездатчиків, на зборах зачитати ухвали одноосібників, що виконали плани, які вимагають суворих репресій щодо злісних нездатчиків (виходить так, що тепер репресії вимагають самі одноосібники, а не жиди з Москви та Харкова; навіть думки не допускається, що такі ухвали можуть бути не прийняті — А.К.). На зборах домогтися розколу серед впертих нездатчиків, протиставляючи тих, що зобов'язуються здати хліб, тим, які злісно саботують здачу".

Часто селян ставили перед вибором: або віддай хліб і помирай з голоду, або не здаси хліба, якого у тебе можливо вже й немає, і тебе з усією сім'єю вигонять з хати на поневіряння серед таких же голодних, як і ти сам, і доля твоя у цьому разі буде не кращою. Адже ж вже сотні тисяч селян, як примари, бродили по містах, рилися у смітницях, знесилені конали на дорогах або вже мертві лежали обабіч. У розпорядженні, яке вище цитувалося, райпартком вимагав: "розпродати 20 господарств злісних нездатчиків хліба, позбавити їх присадибної землі і будівель". Конкретних прізвищ не вказувалось, їх просто не було, рішення мали провести сільради на свій вибір для остраху інших. Вся ця система жидо-більшовицького "правосуддя" була нічим іншим, як найгіршим видом самосудів та погромів.