Щоб більше вилучити хліба і не дати можливости селянам закупити його у колгоспах та в одноосібників, політбюро ЦК КП(б)У 9 серпня 1932 р. видає постанову, якою до 15 січня 1933 р. забороняє торгівлю хлібом на ринках [2, с.227]. Винні у порушенні цього розпорядження притягуються до судової відповідальности. Але як і будь-які злодії, керівні товаріщі закликають діяти тихо, таємно, щоб не викликати обурення у населення: "Репрессии (арест, конфискация) не должны производиться на базарах. Но на базарах мы должны в первую очередь через фининспектуру, устанавливать фамилию продающего хлеб, из какого он села и колхоза". [2, с.230]. Отже, до 15 січня увесь хліб мав бути реквізований.
Для прискореного вилучення хліба компарткоми зобов'язують нижчепідлеглі організації до "мобилизации всего тягла, рабсилы (воістину, рабської сили — А.К.) для работы от зари до зари для молотьбы, скирдования, вывоза хлеба…" [2, с.227]. А щоб у селян залишилось на зиму як можна менше хліба, і щоб вони у колгоспі не нагулювали жирок, Укрколгоспцентр видає постанову, якою забороняє видавати селянам хліб при роботі від зорі до зорі, мовляв, до гарячого приварку нехай приносять його з дому [2, с. 230–231]. Ця постанова була продубльована партійними комітетами, зокрема, Луганським, який зобов'язував притягувати до відповідальности тих голів колгоспів, які "розбазарювали" хліб, тобто видавали його на громадське харчування колгоспникам під час виконання ними польових робіт [2, с.236].
Але села та колгоспи, які спромоглися б виконати плани пограбування, зовсім не будуть залишені у спокою. Вони зобов'язані будуть висунути збільшені, так звані зустрічні плани, доки не позбудуться "зайвого" (тобто, всього) зерна, і зробити це мають самі селяни (яке благородство з боку правлячої кліки!): "В тих же колгоспах та селах, де є можливість збільшення плану хлібоздачі, це збільшення провести шляхом масової роботи та висунення колгоспами й селами зустрічного плану" [2, с.232].
Подібні, на перший погляд малозначимі, постанови приймалися в усіх областях України, отже, направлялися з єдиного центру й сприяли максимально можливому вилученню хліба з колгоспів, а селянські сім'ї пускали в зиму без його запасів.
Щоб спричинити голод, здавалось би достатньо було накласти плани реквізицій, які неможливо виконати, а від селян через колоніальну адміністрацію та репресивні органи домагатися його виконання. Але такий важливий захід, як винищення населення голодом, не можна було пускати на самоплив, бо одна справа давати загальні вказівки про вилучення сільськогосподарської продукції, знаходячись десь у Москві, і зовсім інша — вилучати у селян, що конають голодною смертю: у деяких хохлів могло здригнути серце при вигляді сотень помираючих навколо людей.
Щоб керівників районної ланки надійніше прикріпити до окупаційної адміністрації та зробити слухнянішими, постановою політбюро ЦК КП(б)У від 1 листопада 1932 р. їм підвищуються ставки заробітньої платні. Для покращеного постачання їх прикріплюють до закритих обласних розподільників, де у певній кількости продовольчі та промислові товари видавалися безкоштовно або за символічну платню. Спеціалізованим постачанням було охоплено 23 тис. 900 чоловік [5, с.99].
На терени, населення яких мусить загинути від голоду, для контролю за діяльністю місцевої колоніальної адміністрації правлячий народ направляє особливо довірених і здатних на будь-який злочин високоповажних виконавців. На початку жовтня 1932 р. перший заступник ОГПУ І.Акулов призначається членом політбюро та секретарем ЦК КП(б)У по Донбасу; секретар Середньоволзького Крайкому партії Мендель Хатаевич, який "уславився" там розкуркуленням та колективізацією, призначається членом політбюро та другим секретарем ЦК КП(б)У. За визначенням відомого дослідника голодомору Р.Конквеста, М.Хатаєвич був "одним з найбрутальніших сталінських реквізиторів".
В кінці жовтня в Русь-Україну з Москви відряджаються ще дві жидівські групи: в Україну Молотов (голова), Калманович, Саркіс, Маркевич та Кренцель; на Кубань Кагановіч (голова), Юркін, Чернов [2, с.238], заступник начальника ОГПУ Г.Ягода.
Молотов був в Україні майже два місяці, а не дві декади, як передбачалось, а на допомогу йому сюди приїздив ще й Кагановіч. Фактично, вони повністю взяли на себе керівництво та нагляд за вилученням збіжжя в українських селян. Це зовсім не означає, що до цього часу колоніальна адміністрація в Руси-Україні діяла на свій розсуд, її постанови та розпорядження завжди були спрямовані лише на виконання вказівок згори. Якщо вона й виявляла ініціативу, то лише на їх поглиблення й розробку. Фактично, після жовтня місяця брати було вже нічого, хіба що виривати шматочок хліба чи картоплину з рота голодаючих дітей, "активісти", "уповноважені", "буксири" й таке робили.
Читать дальше