Матвей Шестопал - Євреї на Україні

Створюючи певні передумови виникнення капіталу, лихварство разом з тим гальмувало його розвиток, бо високий відсоток стримував потік капіталів на розбудову промисловості. Однією з причин економічної відсталості Галичини, наприклад, було те, що “купці, - як пише відомий історик В.Голобуцький, — наживали на лихварстві великі прибутки і тому не були зацікавлені вкладати капітали в промисловість”.183 А в Галичині, як відомо, особливу роль відігравало єврейське купецтво, найпоширенішою сферою діяльності якого були зовнішня торгівля і лихварство.

Лихварство завдавало величезної шкоди також українському селу. Воно призвело до розорення селян і навіть поміщиків, концентрувало гроші, землю та інше майно в руках лихварів. У гонитві за прибутками євреї по-варварському експлуатували придбані ними маєтки, вели екстенсивне господарювання. Вивчаючи аграрні відносини пореформної України, К.Маркс про тодішню Харківську губернію занотував:

“Перехід маєтків з одних рук в інші відбувається в найширшому масштабі; багато з них потрапили до рук євреїв та іноземців. Прибуток від землі ледве сягає половили того, що можна б одержати при іншому, кращому господарюванні”. 184

Ці слова Маркса відносяться до 1876 р. Того самого року письменник Федір Достоєвський зробив аналогічний запис:

“Вот жиды становятся помещиками — и вот повсеместно кричат и пишут, что они умерщвляют почву России, что жид, затратив капитал на покупку поместья, тотчас же, чтобы воротить капитал и проценты, — иссушает все силы и средства купленной земли”. 185

Засилля євреїв було однією з головних причин нерозвинутості капіталістичних відносин на Україні і майже повної відсутності української національної буржуазії, яка, мов курча в яйці, не могла пробити потрійної товщі російсько-еврейсько-польської конкуренції. Якщо в незалежних країнах місцева буржуазія користувалася протекціоністською системою, яка проводилася в широких масштабах і в більшості випадків доходила навіть до повного усунення будь-якої іноземної конкуренції, то для колоніально-залежної України про це нічого було й думати. З цього погляду на особливу увагу заслуговує доля чумацького промислу в Україні.

Чумацтво існувало протягом чотирьох століть — з другої половини XV ст., тобто з часу виникнення, і до кінця XІX. Після землеробства і скотарства воно вважалося одним із найважливіших занять сільського населення і було наймасовішим.

Чумацтво розвивалося спочатку як торговий промисел, що згодом перетворився на торгово-візницький. Предметом чумацького візництва були, крім традиційної риби й солі, кам’яне вугілля, яке почали використовувати як паливо на промислових підприємствах, будівельні матеріали, цукор, імпортні й експортні товари. Про розміри транспортних перевезень можна судити з того, що в середині XІX ст. в Одесу щороку прибувало до 700 тисяч возів, які привозили щонайменше 60 млн. пудів різних вантажів.

“Перевезення на чумацьких возах становило не менше 50 %, а можливо, навіть значно більше всіх вантажів, що тоді транспортувалися”. 186

За відсутності залізниць і слабкого річкового транспорту чумацтво становило основний вид транспорту на Україні. Воно могло відіграти і почасти відіграло важливу роль в економічному житті краю, сприяло зміцненню господарських зв’язків і торговельних відносин між окремими районами України, а також між Україною та сусідніми територіями.

Проте на цьому не вичерпувалась історична місія чумацтва. Торгово-візницький промисел, за умов нормального розвитку, повинен був викликати майнову нерівність і соціальне розшарування селянсько-козацької маси і таким чином породити численні кадри національної буржуазії та її антиподу — пролетаріату. Саме з числа багатих чумаків у процесі первісного нагромадження капіталу повинна була витворитись українська буржуазія, якій належало зосередити у своїх руках усі “нитки і торговельного… і промислового капіталу”. 187

Однак цього, як відомо, не сталося. Радянський історик І.Слабєєв, автор монографічного дослідження про чумацтво, змушений констатувати, що “кількісно група заможних і багатих чумаків (цих потенційних українських капіталістів) була порівняно невелика”. 188І це при масовому характері чумацького промислу! Слабєєв не пояснює причин такого становища. А справа в тому, що в умовах кріпосництва і колоніалізму основна маса чумаків була не вільними робітниками, що працювали на себе, а кріпаками, які, за словами К.Маркса, “належать безпосередньо до числа засобів виробництва”189 і є власністю поміщика. Ці чумаки-кріпаки працювали на збагачення своїх гнобителів і, навіть випадково розбагатівши, не завжди могли позбутися свого кріпацького стану. Першою основною умовою буржуазної підприємницької діяльності Ф.Енгельс вважав безпеку самого купця і його власності. 190Такої безпеки деспотичні порядки кріпосницької Росії не могли гарантувати українцям.