Матвей Шестопал - Євреї на Україні

Про розмах діяльності фінансово-торговельних тузів Бердичева можна прочитати в підручнику з історії промисловості на Україні:

“Бердичівські банкіри мають зносини в Одесі майже з усіма тамтешніми банкірами через часте придбання у них переказів на закордонні міста. Постійні ж рахунки ведуть в Одесі з торговими домами Рафаловича, Ефруса і Гальперіна; в Москві — з Марксом, Ценкером і К.”, в Петербурзі — з Штигліцом і кілька з Гасером; у Вільні — з Гайманом, у Варшаві — з Розеном, Етитейном, Френкелем, Гіршендорфом і Равичем; у Ризі — з Берманом. За кордоном вони вели операції в містах таких країн, як Австрія, Пруссія, Італія, Франція, Бельгія, Швейцарія, Англія і т. д.” 140

Дуже швидко на одне з перших місць висунулася Одеса. Майже з самого заснування (1795 р.) у місті почав діяти ряд торгових домів, що займалися банківськими операціями. На початку XІX ст. більшість їх була в руках переважно греків та італійців. Поступово їх витіснили представники єврейського торгово-позичкового капіталу. Завдяки майже неподільному їхньому пануванню

“Одесса служила денежным и кредитным рынком не только для своего района, но и для всех черноморских и азовских портов, а частью и для Москвы”. 141

Один тільки одеський банкір Рафалович, який вийшов з лихварів, у 1858 р. робив банкірські операції на 15 млн. крб. сріблом. “Він, по суті, тримав у своїх руках всі грошові ринки Півдня”. 142

Засновником і главою банкірського дому Рафаловичів в Одесі був Федір Рафалович, який прийняв християнство, ходив постійно в церкву і був навіть старостою церкви. Граф С.Ю.Вітте, відомий державний діяч царської Росії кінця XІX — початку XX ст., який знав цю сім’ю і під час свого навчання в Новоросійському університеті підтримував з нею дружні стосунки, свідчить, що “фирма его (Ф.Рафаловича. — Авт. ) была одна из самих больших, лучших фирм в Одессе”. 143

Коли Федір Рафалович помер, справа його перейшла до синів. Главою фірми став Олександр Федорович. Брат Олександра Герман, наживши великі багатства, жив паризьким рантьє. Син Германа А.Г.Рафалович з 1894 по 1917 р. був представником інтересів російського міністерства фінансів у Парижі.

“Одеські банкіри-лихварі, - читаємо в Нестеренка, — зв’язані через морський порт з багатьма торговими центрами, кредитували чорноморські, азовські і дунайські порти, багато міст Великоросії, Тбілісі і мали своїх агентів або філії в Лондоні, Стамбулі, Калькутті та ін.” 144

На початку XX ст. Одеса перетворилася вже в могутню цитадель монополістичного капіталізму на Україні, в якій, проте, неподільно панували єврейські, іноземні та російські фінансово-промислові тузи. Це насамперед Соколовський, Шполянський, Розенштейн, Рабинович, Гопнер, ФальцФейн, Річер, Ген, Грієвс, Ельворті, Гессен, Дьомкін та ін. У 1914 р. в Одесі діяло 24 банки, 40 страхових контор, понад 320 торгових домів, переважно єврейських. “Одеське товариство фабрикантів і заводчиків” об’єднувало 1.100 товариств і самостійних капіталістів. На чолі товариства стояв єврей Саул Соколовський. У 1915 р. він проголосив: “Весь південь, весь Чорноморсько-Азовський район є тепер не тільки житницею Європи — в ньому майбутнє всієї російської промисловості”. Політику великих монополій, виразником якої був Соколовський, називали “пансаулізмом”145 підкреслюючи цим домінуюче становище єврейського елементу.

Факти свідчать, що євреї переважали в усіх галузях української економіки, за винятком, можливо, важкої промисловості, в якій вони також були не останніми, хоч і поступалися перед іноземним та почасти російським капіталом.

У першій половині XІX ст. Волинь була головним на Україні центром по виробництву сукна. З 16 суконних фабрик, що працювали в губернії, 11 належало євреям. Решту 5 вони також орендували в поляків. 146

Серед власників цукрових заводів на Україні були євреї Бродський, Гальперін, Еттінгер, Зайцев, Балаховський, Френкель, Ліберман, Закс та ін. Тільки братам І.М. та А.М.Бродським (перший жив у Києві, другий — в Одесі) належало 17 заводів, які на початку 90-х років виробляли 1/4 всієї рафінадної продукції в Росії. Про київського брата — Ізраїля Бродського — Вітте писав: “Можно сказать, что он был одним из самых главных капиталистов всего Юго-Зап. края”.147 Все його величезне багатство перейшло до рук одного з синів — Льва Бродського. Він, як і батько, також жив у Києві, хоча більшу частину року проводив за кордоном — на курортах, де грав у рулетку.

У торгівлі цукром питома вага єврейських купців була ще більшою, ніж у його виробництві, і сягала 60–70 % всього товарообігу цукрової промисловості.148 Українці Терещенко і Ханенко, яких тепер висувають на передній план, як доказ існування й української буржуазії стояли на останньому місці після єврейських, російських і польських цукрозаводчиків.