Валерій Солдатенко - Революційна доба в Україні (1917–1920 роки) - логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Орган українських соціал-демократів «Робітнича газета» так описувала початок виступу: «Вночі з 4 на 5 линпя начальник київської міліції п. Лепарський одержав відомості про те, що на Сирці збираються солдати, що звуть себе «полуботковцями», українці з полку ім. гетьмана Полуботка, і щось заміряють робити, але що саме, сього ніхто докладно не знав. Не знали, як показали дальші події, й самі «полуботківці». Ясно лише одно — сих людей ніби умисне виголоджували кілька днів, бо першим їх криком було «ми голодні й босі — ми хочемо хліба!». Се сказали вони богданівцям, які хотіли їх заспокоїть й закликали до порядку.

І от ця зголодніла маса, ще відповідно загітована, рішила скористати тимчасовим заколотом, який виник в зв’язку з останніми петроградськими подіями. Не уявляючи собі ясно, що саме їм треба робити, не маючи ніякого плану, ніяких ідейних гасел — маси голодних людей ідуть і роблять цілу низку непотрібних, нерозважних вчинків» 228 .

Полуботківці передусім захопили зброю і кілька автомобілів у казармах 1-го резервного Українського полку, в залізничному батальйоні і 5-му авіапарку. Богданівці, за одними твердженнями, спробували заступити дорогу бунтівникам, за іншими ж — відразу перейшла на їх бік 229 .

За свідченням командира полку ім. Б. Хмельницького його підлеглі в складі чотирьох рот вийшли з Бендерських казарм назустріч полуботківцям, не захопивши жодного патрона 230 , і дружелюбно пропустили повсталих біля Караваєвих дач до міста 231 .

Дещо інакше подає початок виступу П. Мілюков: «Богданівці спершу було заступили шлях полуботківцям і відібрали відозви членів вик. комітеу, які від’їхали на автомобілях. Але Майстренко почав кричати «вперед». Богданівці, переговоривши з полуботківцями, вирішили, що їх справа — добра, а Капкана слід заарештувати. Останньому довелось заявити, що він готовий іти разом…» 232 .

Між 3 і 4 годинами ранку полуботківці на кількох автомобілях з’явились на Хрещатику і Олександрівській вулиці, почали обеззброювати і заарештовувати чинів міліції і постових міліціонерів. Близько 5 години вони захопили штаб міліції при Старокиївському районі і заарештували начальника міліції поручика А. Лепарського. Останній був залишений під вартою в своєму кабінеті. Після звільнення, приблизно через шість годин, А. Лепарський розповів, що особи, які його заарештовували, стверджували, що вони діяли від імені двох полків — гетьмана П. Полуботка і Б. Хмельницького.

На питання Лепарського, чи знають солдати про акт Центральної Ради (очевидно, мова йшла про 2-й Універсал. — Авт.) і чи не знаходять вони, що їх дії йдуть врозріз з цим актом, було одержано відповідь: «Ми не знаємо і знати не хочемо. Якщо буде потрібно, заарештуємо і Центральну Раду» 233 .

Через деякий час з’явився і якийсь самозваний начальник міліції, що зажадав від Лепарського передачі справ.

В приміщенні помічника начальника міліції доктора Анохіна були зламані шафи і пограбовано все майно.

Із арсеналу штабу міліції забрано 155 револьверів системи «Наган» і 70 тис. патронів до них, 15 револьверів системи «Сміт і Вессон», австрійські шашки та інше озброєння 234 .

Під час розділу майна і зброї між солдатами виникли бійки.

На питання, навіщо полуботківці вдалися до роззброєння міліції, ті відповіли: «Ми діємо за наказом командира полку Богдана Хмельницького Капкана, який всім розпоряджається» 235 .

Солдати також спробували відібрати у помічника комісара Старокиївського району Гуляєва ключ від камери, де знаходились заарештовані, але, зустрівшись з рішучим опором, відмовились від наміру.

Близько шостої години ранку полуботківці оточили приміщення державного банку і виставили свій караул. До приміщення, що всередині охоронялось юнкерами, вони зайти не наважились. Було також зайняте казначейство, що паралізувало його роботу: приміщення заповнило більше 300 чоловік 236 .

Солдати-полуботківці оточили ряд державних установ, серед них будинок присутственних місць. Поширились чутки про захоплення пошти і телеграфу, та невдовзі надійшли офіційні повідомлення про те, що їх охорону продовжують здійснювати юнкери першої школи прапорщиків. Виникли безпорядки в тюрмі. М. Грушевський стверджує, що до повсталих приєдналась частина Українського Генерального військового комітету (хоч не називає жодного імені). Це, звичайно, вплинуло на моральний дух повстанців і, на думку Голови Центральної Ради, в значній мірі пояснює початкові успіхи солдатів-грушківців.