Андрій Харук - Крила України - Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр

Досить значну увагу, незважаючи на важке загальне фінансово-економічне становище, гетьманський уряд звертав на питання матеріального забезпечення військовослужбовців-авіаторів, намагаючись гарантувати їм пристойний життєвий рівень. Наприклад, влітку 1918 р. розмір грошового утримання командира авіадивізіону становив 800 карбованців на місяць, а підпорядковані йому старшини одержували на 10–25 % менше. Щоб скласти уявлення про співвідношення грошового утримання і цін, наведемо тогочасні ціни на деякі товари повсякденного попиту: пуд пшеничного хліба коштував 11 крб., пуд сала — 133 крб., пуд мила — 60 крб., відро вина — 16 крб. 34 коп.

Однак, незважаючи на досить пристойні заробітки, становище із забезпеченням кваліфікованими кадрами, як льотними, так і технічними, було далеко не безхмарним. Наприклад, влітку 1918 р. в Катеринославському авіаційному дивізіоні із належних за штатом двох гарматних авіазагонів, особовим складом був укомплектований лише один, а інший існував лише на папері. Розвідувальний загін того ж дивізіону мав трьох повітряних спостерігачів, але лише одного пілота. Іноді пілотів не вистачало навіть для боєздатних літаків. Так, один льотчик при трьох цілком справних літаках був у винищувальному авіазагоні Полтавського дивізіону. Відчувалась гостра нестача кваліфікованих технічних спеціалістів — Харківський авіапарк замість належних за штатом понад 300 чол. в травні 1918 р. нараховував всього 24 військовослужбовця. Та некомплект наземного персоналу досить швидко був зведений до мінімуму за рахунок прийому вільнонайманих майстрів відповідного фаху — слюсарів, механіків, столярів тощо. Наприклад, лише протягом червня в Харківський авіапарк було прийнято по вільному найму понад 70 чол. Проблема ж забезпечення льотними кадрами зберігала свою гостроту протягом усього часу існування Української Держави.

Олександр Натієв (1873-15.VI.1919) [22] Генеральний хорунжий Армії Української Держави. Останнє звання у російській армії — полковник. У 1917 р. — начальник 6-го важкого мортирного дивізіону 6-го армійського корпусу, зі складу якого у листопаді 1917 р. було виділено 2-й Січовий Запорізький корпус. Деякий час був інспектором артилерії цього корпусу. З середини лютого 1918 р — інспектор артилерії Окремого Запорізького загону військ Центральної Ради. З 03.111.1918 р. — начальник Окремої Запорізької бригади. 3 20.V.1918 р. — генеральний хорунжий. 14.Х.1918 р. був звільнений за власним проханням. У листопаді 1918 р разом з генералом К. Прісовським (першим командиром Окремого Запорізького загону) займався формуванням т. зв. Окремого загону вірних запорожців, що мав увійти до складу військових формувань, що обороняли Київ від військ Директорії. 14-15X11 1918 р. був арештований, невдовзі — звільнений. Виїхав на Північний Кавказ, де вступив до Збройних Сил Півдня Росії.

Поряд із повсякденними турботами по формуванню авіаційних частин та комплектуванню їх технікою і особовим складом, командування Збройних сил Української Держави вело пошук більш досконалої перспективної організаційної структури як для Повітряного Флоту в цілому, так і для його окремих складових. До нової структури пред'явлено було цілий ряд вимог. Передусім, це спрощення схеми управління та матеріально-технічного забезпечення, пов'язане із усуненням подвійного підпорядкування військово-повітряних підрозділів (з одного боку — інспекторату Повітряного флоту, з іншого — командуванням армійських корпусів), що було суттєвим недоліком попередньої організації. Дві паралельні організаційні структури — адміністративну та оперативну — передбачалось замінити однією. Іншим досить складним завданням було знаходження компромісу при визначенні штатного складу авіазагонів та їх кількості між оперативними потребами Збройних Сил, з одного боку, та наявними матеріальними і людськими ресурсами — з іншого. Із врахуванням таких вимог у вересні-жовтні 1918 р. була розроблена низка нормативних актів, в яких знайшла вияв нова концепція побудови українських військово-повітряних сил. Ця концепція передбачала перехід від територіальної структури авіації до мішаної — територіально-цільової. Відповідно до цього, загальне керівництво військово-повітряними силами здійснював головний інспектор технічних військ через генерального старшину для доручень по авіації. Управління районних інспекторів авіації реорганізовувались в управління територіальних авіагруп — Київської, Харківської та Одеської.