Андрій Харук - Крила України - Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр

Павло Скоропадський (3(15).V.1873-26.IV.1945)

Український громадський, політичний і військовий діяч, гетьман Української Держави, «Головнокомандувач Української Армії та Фльоти» (29.IV.1918-14.XII.1918), один із лідерів та ідеологів гетьманського руху.

На даний час, незважаючи на обмеженість архівних матеріалів, можна вважати встановленими прізвища більшості керівного складу гетьманської авіації. Зокрема, інспектором Повітряного Флоту (командуючим Військово-Повітряними Силами) був полковник Горшков, інспектором авіації — спочатку полковник Наконечний, з 24 вересня 1918 р. — полковник Андреев, а з 7 жовтня — полковник Самойлов, який до цього у званні військового старшини перебував на посаді інспектора авіації Одеського району. Інспектором повітроплавання у травні 1918 р. був отаман Костенко, а пізніше — полковник Ванькович. На посаді інспектора авіації Київського району послідовно змінились полковник Баранов, військовий старшина Голубов та полковник Микола Марков, а авіацією Харківського району беззмінно командував отаман (згодом полковник) Гаусман, призначений на посаду 13 травня 1918 р. Ескадру повітряних кораблів очолив військовий старшина Р. А. Ніжевський, який до цього командував на Румунському фронті 1-м бойовим авіаційним загоном Ескадри. Пізніше його замінив сотником Неймарк. Проте слід відзначити, що служба колишніх царських офіцерів в українській авіації не завжди проходила бездоганно. Деякі з них, симпатизуючи білогвардійському рухові, стали на шлях прямої зради. На жаль, серед останніх виявився і один з організаторів української авіації полковник В. Баранов. В червні 1918 р. він вступив у таємні переговори з агентами Всевеликого Війська Донського, а в липні-серпні організував без відома гетьманського уряду доставку на Дон двох ешелонів з авіатехнікою (загалом 20 літаків) та групи льотчиків на чолі з полковником Ковальовим. Дізнавшись про ці махінації, уряд Скоропадського видав розпорядження про арешт Баранова, однак він встиг втекти за межі України, а згодом очолив авіацію Всевеликого війська Донського.

Літак «Nieuport-XVII» авіації армії Української Держави.

Літак колись належав Російської імператорській армії про що свідчать розпізнавальні знаки, що було залишено.

Ілюстрований український часопис «Око», ч. 15, 1918 р.

Вже зовсім кричущою стала спроба перельоту на Кубань, організована командиром Одеського авіадивізіону Руднєвим і командиром одного з загонів цього дивізіону Надєждінім. Підготувавши зазделегідь проміжну бази на острові Бірючому, 16 вересня 1918 р. вони разом з шістьма однодумцями спробували викрасти вісім літаків: шість «Ньюпорів», одного «Анаде» та одного «Фарман XXX ». Щоправда два з них розбились на злеті з одеського аеродрому, п'ять змушені були здійснити вимушені посадки, і лише «Ньюпор», пілотований хорунжим Шевчуком досяг мети — Катеринодару. Звичайно, подібні випадки суттєво ускладнювали роботу по розбудові військово-повітряних сил Української Держави. Хоча існує припущення, що подібні дії вживались не без відома військового керівництва Української Держави, навіть самого гетьмана, який симпатизував донцям.

При формуванні Повітряного Флоту загалом дотримувались схеми, розробленої в часи Центральної Ради. Розпорядженням управління Повітряного Флоту був запроваджений суворий порядок нумерації авіаційних підрозділів. Дивізіони отримали номери тих корпусів, до яких вони прикріплялись. Авіаційні загони мали суцільну нумерацію, причому парні номери відводились для гарматних авіазагонів, непарні, що не діляться на три — для розвідувальних, і непарні, що діляться на три — для винищувальних. Передбачалось залишити проміжки в нумерації, оскільки в перспективі склад кожного дивізіону мав бути доведений до шести загонів — трьох гарматних, двох розвідувальних і одного винищувального. Таким чином, наприклад, до складу 1-го (Волинського) корпусного авіаційного дивізіону входили 1-й розвідувальний авіазагін, 2-й і 4-й гарматні та 3-й винищувальний, до 2-го (Подільського) — 7-й розвідувальний, 8-й і 10-й гарматні та 9-й винищувальний і т. д. Наказами по управлінню інспектора авіації ч. 101 від 5 серпня та ч. 108 від 12 серпня 1918 р. був затверджений повний перелік корпусних авіаційних частин армії Української Держави із вказанням підрозділів, на базі яких ці частини формувались, та їх дислокація.