Array Array - КГБ СРСР. Спогади опера

Він знає вже, що початок сімдесятих у Київському університеті ознаменувався жорстокими репресіями і переслідуваннями. За спробу поширення, осмислення своєї культури – десятки засуджених, сотні виключених.

Не відають посполиті, що це і є результат чітко виконаного, заздалегідь продуманого плану, що лежить серед паперів в одному з товстелезних томів ДГОР (дело групповой оперативной разработки) «Блок». Метою масштабних оперативно–агентурних заходів по «Блоку» і є знищення грунту, на якому могли б прорости паростки національної свідомості і українського патріотизму. Санкцію на проведення «Блоку» дає особисто Щербицький, про що доповідає на черговому засіданні московського політбюро.

Справа «Блок» є одним з пунктів ще масштабнішого плану інтернаціоналізації, а якщо відверто, русифікації українського народу. Згадайте п’ятдесятирічні, саме цей проміжок часу ознаменувався переведенням на «общепонятную» мову викладання тисяч середніх шкіл України, десятки вищих шкіл і університетів, забороною захищати українською мовою кандидатські і докторські дисертації нефілологічного профілю. Зникли українські фільми, кастроване національне телебачення і радіо, в половину зменшилися тиражі україномовної літератури і преси. Навіть допоміжні школи для глухих, і ті переводилися на російську. На черговому з’їзді КПУ звітна доповідь читається російською.

Хто протестує – потрапляв в об’єкти «Блоку».

Українці залякані, росіянам байдуже – не своє, не болить. Одне слово – націоналізм. Народ пригнічений мовчить. Через декілька років на волю повертаються перші засуджені по справі «Блок». Та не на волю, не до університетів, а у вантажники, сторожі і художники. І не в столицю, а на «сто перший» кілометр. Так і зійшлися два художники Сивий і Чужий.

Довгі розмови на кухні, зітхання під оковиту, а на ранок важка праця в пошуках хліба сущого. Довгий час Чужий навіть живе у Сивого вдома, всіма силами намагаючись бути корисним його жінці та дітям.

Проте Чужий не тільки щойно звільнений інтелігент–художник, що постраждав за національно–зухвалі думки, він ще і об’єкт ДОН (дело оперативного наблюдения – ведеться, як правило, територіальними підрозділами КДБ на тих, хто відбув покарання за ідеологічними статтями). А по ДОН операм треба працювати: треба постійна інформація, а отже і постійний компетентний інформатор. А кращого, аніж Сивий – і не придумаєш.

Спочатку випадкове але душевне знайомство Сивого з опером, одночасно декілька агентів всебічно вивчають художника: відносини в сім’ї, на роботі, пристрасті, збираються відомості про маленькі грішки, які можна після опрацювання перетворити на страшний злочин. За цією простенькою схемою, старою, як світ, і вловився наш Сивий в тенета ідеологічної контррозвідки.

Виявляється він, який жах, без оформлення замовлення намалював якомусь колгоспу якогось Леніна і взяв гроші. Після опрацювання компетентними органами, грішок перетворився на справу про отримання хабара. Свідки, речові докази – все, як годиться.

Затіпалось у грудях серце, запрацював шалено мозок. І, о, ти, рятівний спомин. Опер! Майже друг! Може врятує? Мерщій до нього.

Опер не поспішав: «Припинення справи – порушення закону. От якби ви нам допомогли боротися проти ворожих розвідок…».

— Про що мова, я ж патріот. Підписати? Де?

Справжнім операм читати наступний відрізок моєї розповіді нецікаво. Рутинна важка робота по переконанню несвідомого агента, що справжній ворог не за кордоном, а тут, у нас. І майже вдома.

Сивий опирається. Фактично рубікон він уже перейшов, проте совість ще не заплямована. Та коли розмови зайшли про Чужого, він захворів. Не дай Бог вам такої хвороби, коли бачиш вихід тільки в петлі. А діти, дружина? Хто ж вас буде кохати?

Рішення прийнято раптово. Прийшов жаданий спокій, впевненість у діях. Діях не зрадника, діях воїна.

За черговою чаркою спровокував сварку з Чужим і вигнав його з дому. Потім у майстерню, де знайшов два шматки тканини – жовтої і блакитної. За якийсь час прапор готовий. Обережно його згорнув і за пазуху, до серця. Потім бігцем, холодними вечірніми вулицями. Ось вокзал, поїзд. Під гуркіт коліс у напівтемному вагоні оглядав пізніх пасажирів. Чи назвав би його хто героєм, якби знав куди і навіщо він їде? Навряд. А може не вони, може він цього не розуміє?

Аж ось Київ непривітно затихає після трудового дня. Дощ, сніг з опалим листям на бруківці. Але вперед. Здається відлуння кроків приковує до себе чужі погляди, проте ні, це страх.