Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

Хвилина замішання. Потім я пояснюю, що їзджу інкогніто по документах польського генерального штабу, а тому ніяк не міг поводитися инакше. Та вже балачка не була такою інтимною, як до того.

В Тарнові треба було все організувати спочатку. Та було принціпове питання, на якому місці загальної схеми, хоч-би Петлюриної держави поставити П.-П. Штаб [7] Так скорочено по всій книзі зоветься „Повстансько — Партизанський Штаб". М.Л. . До якогось міністерства, чи до чого иншого треба було його пристосувати. Чому-ж він мав окремо висіти в повітрі? Инакше виглядає справа, коли всі гуртом знаходяться між небом і землею, а инакше виглядає вона, коли хтось окремо починає теліпатися. Багато Петлюра мав „державних апаратів" і до одного з них міг приділити і П.-П. Штаб. Так думав і я і пропонував узяти оперативний відділ Генштабу (який уже він там не був) і використати його для цілей повстання. Однаково тому відділові не було чого робити. Та Петлюра мав тенденцію побільшувати кількість центральних інституцій до безконечности. В результаті 19 міністерств і ні одного повітового комісара, навіть тоді, як Петлюра перебуває на Україні. Подавши відповідного доклада, я вирушив до Львова. В допомогу мені Петлюра додав Кузьминського, якого уважав за дуже вірну особисто йому людину.

у Львів я приїхав з листом від Чарноцького до майора Фльорека, що працював у штабі шостої польської армії. Треба відмітити, що і у всіх т. зв. „пілсудчиків" була подвійна підлеглість — одна по чисто військовій лінії, а друга по лінії „Польської організації військової" (П. О. В.), головним відпоручником якої у Львові був майор Фльорек.

У Львові бачився з командиром 6-ї польської армії — ген. Галером і його начальником штабу, Стаховичем. Вони, видко, мали уже відповідне роспорядження з Варшави, тому з ними не довелося багато говорити. Техничний контакт з нами повинен був тримати майор Фльорек, якому „доручено це зверху", як сказав Галер. Розуміється, що збоку останнього, а також і всіх його співробітників, не було затримки в напрямку всіх обіцянок що до звязку з Україною.

З Фльореком умовивсь про техніку.

Я не надавав значіння обіцянкам, знаючи, що поляки ніколи їх не виконували. Та мені ходило, щоб вони, принаймні, не перешкоджали нашій роботі, чого швидче сподівався, ніж допомоги.

Тоді — ж при штабі 6-ої польської армії залишено Кузьминського, який повинен був у першу чергу заснувати становий пункт у Львові і перепускні пункти на кордоні.

Само собою, що і Петлюра повинен був якусь компенсацію давати Пілсудському за протекторат останнього. Тоді якраз поляки збіралися „повставати" на Горішньої Шлезьку і набірали добровольців по всій Польщі для тої авантури. Петлюра запропонував і свої послуги, розуміється не для того, щоб самому особисто воювати з німцями. Він „дозволив" інтернованим воякам своєї армії допомогти полякам „визволити" Горішній Шлезьк. Поляки використали той дозвіл по своєму. Ріжними способами вони примусили бідуючих людей у ганебній ролі.

Раз, їдучи вже під час бешкету на Горішньому Шлезьку по залізниці, стрічаю на Краківському вакзалі де-кілька козаків з Вадовицького табору. В одного перевязана рука, в другого на голові намотано, той на милиці… Привітаюся і питаю:

— Що це з вами, хлопці?..

— Та ми-ж повстанці… на Шлезьку повставали.

— Проти кого? — питаю.

— А дідько його знає проти кого. І німців били, і поляків, і жидів і всіх, що не хотіли повставати, били. Кого наказано було, того й били!

— Та-щож ви подуріли чи що? — кажу: не було чого робити? На бісового батька здалося вам оце воювати з німцями то-що, коли ті люди нічого злого нам не заподіяли!

— Авже-ж, що не заподіяли… Та що ми мали робити коли поляки у Домб’є були погнали-б, як-би ми не пішли в „добровольці". А так — два з половиною долари на день та ще й возять тебе, як пана своїми залізницями, — усміхаючись, пояснив мені козак.

Голод та терор зробили своє. Люди, яким до живих печінок допекала война у себе дома, пішли бити нещасних шлезьких робітників та селян, що нехотіли повставати самі проти себе. А „добровольці" попали до списків польських патріотів. А польська дипломатія інформувала світ про „стихійне повстання" на Шлезьку, Ксьондзи на „Ясній Гурі" в Ченстохові та й по всій Польщі господа хвалили, що допоміг тому „повстанню" та покарав „невірних швабів". Оттакі трапляються оказії на світі білому та ще й в центрі культурної Європи.

Так Петлюра платив чужою кров'ю Пілсудському за його ласку [8] Під час страйку в Домбровському басейні влітку 1923 р. з петлюрівців було сформовано відділи, які й послано на допомогу поліції проти страйкарів. Далі, американська українська преса в травні 1923 р. багато місця уділила ролі петлюрівців в „повстанні" у Литві. З метою протиділати акції литовців у Клайпеді, польський уряд кинув озброєних петлюрівців на литовські села. Кілька сел при цьому було спалено, кільканадцять людей вбито. Дійсно, Петлюра користався з кожного випадку, щоби віддячити полякам. М. Л. .