Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

Польська адміністрація в Тарнові. зразу — ж досить прихильно почала відноситися до урядування в „Бристолі". Польська поліція охоче візувала паспорти, що видавалися теж у „Бристолі". Певно місцева адміністрація мала відповідні директиви центру.

До Петлюри приїхав новий, звязковий старшина від Пілсудського, що був до того при Петлюрі. Одне слово, життя ніби-то входило в нормальні шори, і Петлюрина держава „надовго і всеріоз" улаштовувалась в Тарнові.

Тим часом, Петлюра скликав до Тарнова генеральський з'їзд. В своїх інформаціях Петлюра ніколи не скупував та на сей раз він сам собі носа втер. Поляки на весну 1921 року збиралися воювати більшовиків. Більшовики, мовляв, переконалися у своїй помилці і підшукують кому-б його владу оддати. Антанта от-от визнає Україну, розуміється тільки на чолі з Петлюрою. І багато, багато рожевих перспектив стелилося з петлюриного язика.

З'їзд більше реально уявляв собі обстановку, ніж Петлюра. Він прийшов до висновку, що єдиною рішаючою силою на Україні є український нарід, а не хто иший. І знову Петлюра інформував про повстання на Україні, і для доказу, вказував на факт прибуття посланців з України та перечитав рапорт від Бесарабенка, Голуба та инших отаманів, що ніби-то перебували на Україні. Малюнок справді робив не аби-яке вражіння: сидить собі якийсь там отаман на Україні, захопивши повіт чи навіть цілу губернію, і посилає рапорта: „приходь батьку Петлюра, сідай на коня і просто до Київа, бо тільки на чолі з тобою, батьку, житиме Україна".

Я піддав гострій критиці наївну віру в отаманів, яких я таки добре знав. Коли за нашим тодішнім переконання мала рацію боротьба, то треба було для неї пошукати реальнішої бази, ніж Бссарабенки та Голуби.

В. Павленко навіть подав пропозицію організувати повстанче міністерство. Петлюра погодився на утворення „спеціального органу" для організації повстань, котрий підлягав би безпосередньо йому. Взагалі, Петлюра погоджувався на все, але військом і повстанням хотів керувати безпосередньо сам. Не маючи ні військового досвіду, ні хисту, він зовсім не надавався до ролі, яку на себе прийняв і за яку так завзято тримався. Він готовий зруйнувати все і все знищити во ім'я одинокої ідеї, яку він дійсно ісповідує: „на чолі з головним отаманом Петлюрою"

З'їзд висунув мою кандидатуру на керовника „спеціального органу", що мав організовувати повстання на Україні. У більшості було переконання, що мені доведеться в найбільшій мірі відхилити вплив Петлюри на дальніший розвиток подій на Україні. Петлюра мусів погодитися на мою кандидатуру.

Таким способом при самому висуненні моєї кандидатури уже передбачалося боротьбу. Мали стрінутися два погляди, виключаючих один одного. Петлюрина Україна на чолі з Петлюрою і мій — Українська республіка хоч би й Радянська. Що до особи С. Петлюри, то я оцінював його, як людину, нездібну керувати боротьбою, хоч иноді він виявляв просто артистичну здібність утримуватися в ролі хоч би й фіктивної влади. На мою думку, вождь повинен прагнути відповідальности, а не ухилятися від неї, як то робив Петлюра.

На тому-ж генеральському з'їзді було затверджено положення про вищу Військову Раду, завданням якої було реорганізувати цілу військову справу в Петлюри.

Петлюра покрутив щось тижнів зо два, а потім таки підписав мені доручення, на підставі якого я міг їхати до Варшави і Львова для полагодження взаємин між представниками польської влади і партизанським штабом, як вирішено назвати „спеціяльний орган", призначений для організації протирадянського руху на Україні.

Зміст того мандату такий:

Таємно

ПОСВІДЧЕННЯ

Явитель цього — генерал-хорунжий Тютюник Юрко, командирується до міст Варшави і Львова в справах принціпового і практичного розвязання, в порозумінні з відповідними органами Польської влади та иншими при посередництві Нач. Укр. Військово — Ліквідаційної Комісії у Речі Посполитій Польській, генерал-поручника Зелінського, зв’язаним з покладеним на нього завданням питань.

„ Петлюра ".

Начальник В.-Пол. канцелярії Виговський

До речі, для „конспірації" Петлюрина військова місія у Варшаві була переіменована на „Українську Військово-Ліквідаційну Комісію у Речі Посполитій Польській". Комісія продовжувала виконувать ті самі завдання, що й місія [4] Після ратифікації Ризького договору „комісія" улляла в себе „Дипломатичну місію УНР", бо годі було полякам дозволяти її самостійне існування. Р.р. 1922–1923 після постійних натисків на польський уряд повелося радянські в дипломатії досягти скасовання і цього петлюрівського центру. Та на місці „ліквідаційної комісії" виріс „Український Центральний Комітет" на чолі з Лукашевичем, у тому-ж складі співробітників і з тими — ж функціями: звязок з Польським урядом і координація всієї аитирадянської праці. М. Л . .