Юрій Терещенко - Український патріот з династії Габсбургів

Ерцгерцог неодноразово застерігає К. Гужковського дотримуватися суворої таємниці щодо заходів, вжитих ним у вищих імперських сферах «з приводу галицького питання». Він вважає їх «чимось більшим, ніж просто перший крок моєї діяльності» і наголошує, що «потрібно працювати та втручатися скрізь, де це тільки можна». Позитивно оцінюючи зміни у вищому керівництві імперії, пов’язані зі вступом на престол Карла І, В. Габсбург ставить завдання «провести велику пропаганду українського питання» серед членів австрійського кабінету, насамперед голови кабінету графа Клама-Мартініца, міністра фінансів Конрада Гогенлое та ін. При цьому він вважає, що ситуація розвивається у позитивному для галицьких українців напрямку. «Приїдьте до Відня, — пише він К. Гужковському, — подивіться самі, який добрий настрій тут панує щодо українців у найвищих колах — це коштувало праці. Його Величність я головним чином вже налаштував на наш бік…» (док.28).

Серед інших питань, які були включені до меморандуму галицького проводу й над реалізацією яких працював В. Габсбург, слід назвати сприяння розбудові легіону Українських січових стрільців, «справу» митрополита А. Шептицького, фінансування Наукового товариства ім. Т. Шевченка та ін. Ці питання постійно порушуються ним у листуванні з К. Гужковським.

Особливу увагу ерцгерцога привертали УСС. Він виявляв ініціативу щодо питання про відсторонення від командування легіоном Франца Кікаля [2] Франц Кікаль — підполковник австро-угорської армії, командир легіону УСС від грудня 1916 до липня 1917 р. для того, «щоб, — як зазначалося у листі від 1 лютого 1917 р., — Ви мали [український] провід, а не чеха на ім’я Кікаль» (док. 22). Ерцгерцог підозрював останнього у зв’язках з польською стороною, яка протидіяла розбудові легіону — намірам «створити з 6 окремих підрозділів український легіон» (док. 23). «Я помалу працюю для українського легіону і надалі, та сподіваюся на успіх», — пише він у листі до К. Гужковського від 2 лютого 1917 р. (док.23).

З великою повагою ерцгерцог ставився до митрополита А. Шептицького й докладав неабияких зусиль, щоб повернути його з російського полону. Так, у листі від 15 березня 1917 р. В. Габсбург зауважує, що «переговори стосовно Шептицького проходили до цього часу із задовільним результатом і я сподіваюся, що наші люди все ж таки наважаться його вивезти — у будь-якому разі ми маємо для цього усі найкращі умови» (док. 30). 27 березня 1917 р. він повідомляє К. Гужковському: «… Пишу Вам коротко. Шептицький (митрополит) знову приїжджає до Австрії. Прошу Вас про найсуворішу потаємність. Я цьому дуже радий» (док. 32). Він просить К. Гужковського у разі зустрічі з А. Шептицьким проінформувати митрополита «про хід моїх (В. Габсбурга. — Авт.) думок, та ще, будь-ласка, я прошу Вас водночас йому сказати, шоб він зберігав повну таємницю, тому що ніхто нічого не повинен знати про мою роботу, і скажіть йому, будь-ласка, також, що він ніколи не повинен згадувати мого імені! Це дуже важливо! Тому що тільки у цьому разі я можу добре працювати» (док. 33).

Ця утаємниченість, якої намагався дотримуватися В. Габсбург і вимагав від своїх респондентів, є зрозумілою, оскільки проукраїнські зусилля представника династії докладалися в той час, коли правлячі кола Австро-Угорщини шукали порозуміння з країнами Антанти і намагались провести реформу внутрішнього устрою імперії. У зв’язку з цим надзвичайно актуальними стають намагання утворити коронний край з Галичини й Буковини та зусилля, спрямовані до утворення незалежної української держави на теренах підросійської України. Багатьом галицьким і деяким наддніпрянським політикам (В. Липинський, діячі СВУ) така держава уявлялась конституційною монархією.

У цьому контексті є зрозумілими сподівання В. Габсбурга, що його діяльність матиме підтримку серед політиків саме такого спрямування. «Я сподіваюся, — пише він К. Гужковському 9 червня 1917 р., — що З[алізняк], Шепт[ицький] і Лип[инський] вже добре про мою діяльність поінформовані, саме вони могли б дуже допомогти мені у моїй справі — тому я ще раз прошу Вас продовжувати всебічно мене рекламувати» (док. 34).

Очевидно, Вільгельм Габсбург та його діяльність набули популярності серед діячів СВУ. Тому не випадково ерцгерцог просить К. Гужковського: «Будь ласка, перекажіть моє велике спасибі за відому рекламу у Львові серед знайомих пана [В.] Дорошенка. Ви бачите, любий друже, наслідки цієї реклами — тільки перспективи — вже лише вони дають мені нове заохочення на подальшу наполегливу працю! Я прошу Вас енергійно продовжувати мене рекламувати, це є дуже важливим!!!» (док. 34).