Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

7. За невиконання бойового наказу (cm. 254-1 В. У. про кари) накладається кара на смерть;

8. За підбурювання за час бою других словами, прикладом або іншими діями до дизерції, віддачі або іншому ухиленню від бою (ст. 246 В. у. про кари) накладається кара на смерть;

9. За навмисне росповсюдження серед війська чуток, які можуть викликати боязність або непорядок у війську (246-1 ст. В. у. про кари) накладається кара на смерть;

10. За здачу до полону (248 ст. В. У. про кари) накладається кара на смерть;

11. За здачу начальника дорученої йому армії або відділа (251 ст. В. у. про кари) накладається кара на смерть;

12. На підставі п. 5 ст. 277 В. У. про кари, начальник не підлягає відповідальності, коли він, під час бою уб’є або поранить підлеглого, який опирався йому або від бояскісті кинувся назад та підбив на це других, або росповсюджував між військовими страх та непорядок, коли начальник не має інших засобів припинити опір чи попередити побіг і непорядок.

За вищезгадані події обвинувачені підлягають надзвичайному військовому суду на підставі закону 26 січня ц. р.» {221} 221 220. ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 97. — С. 75. .

Одним із головних інструментів до впровадження дисципліни в Армії УНР була Т. зв. державна інспектура — аналог інституту комісарів у Червоній армії, початки якої слід шукати в інспекції національно-культурних справ, створеній за наказом Генерального штабу Ч. 110 від 2 лютого 1919 р. на чолі з полковником Олександром Пилькевичем. Назва інспекції цілком відповідала її завданню — ширення освіти серед вояків та популяризація української національної культури {222} 222 221. ЦДАВОУ. — Ф. 1696. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 32. .

16 травня 1919 р. відбулася реорганізація інспекції національно-культурних справ, яка тепер дістала назву державної інспекції. Її начальником було призначено Володимира Кедровського — одного з найближчих співробітників Симона Петлюри по Українському генеральному військовому комітеті в 1917 р. Тепер до повноважень інспекції входили: сприяння дотриманню законності та правопорядку у військових частинах (запобігання погромам, мародерству, незаконним розстрілам тощо), плекання бойового та національного духу серед старшин і козаків, агітація та контрагітація, забезпечення мобілізації молодих козаків і налагодження справи постачання.

Діяльність державної інспекції (або — державної інспектури, як її називали у війську), мала як позитивні, так і негативні сторони. Про позитивність дій державних інспекторів 9-ї Залізничної дивізії можна зробити висновок, ознайомившись із відповідним архівним фондом {223} 223 222. ЦДАВОУ. — Ф. 1696. — Оп. 1. — 18 справ. . Державні інспектори залізничників справді вболівали за українську справу, боролися з погромами та мародерством, сприяли налагодженню постачання та мобілізації. Так само добру пам’ять по собі залишили державні інспектори Запорізької групи — про них із великою симпатією згадував один з авторитетних мемуаристів — Володимир Євтимович {224} 224 223. Євтимович В. До «Споминів розвідчого старшини 1919–1923 рр. На Великій Україні — І. Вислоцького» // Літопис Червоної Калини. — Львів, 1937. — Ч. 9. — С. 14. .

Негативні моменти з діяльності деяких державних інспекторів з іронією згадували командир 7-го Синього полку 3-ї дивізії Олександр Вишнівський і вояк Київської групи Юрка Тютюнника, у майбутньому — відомий український філолог Борис Антоненко-Давидович {225} 225 224. Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних // За Державність. — Варшава, 1937. — Ч. 7. — С. 86–90; Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях. — Київ, 1999. .

Після подій останнього півріччя Дієва армія УНР добре сприймала всі здорові зміни, що відбувалися наприкінці травня 1919 р. Старшинський склад прагнув за будь-яку ціну повернути в армію дисципліну, і цією ціною став розстріл колишнього командувача Лівобережного фронту полковника Петра Болбочана.

Прибувши до Запорізької групи на початку червня 1919 р., Болбочан був радо прийнятий частиною командного складу, насамперед своїми колишніми підлеглими по 2-му Запорізькому полку. Після арешту полковника у січні 1919 р. запорожці зазнали чимало бід: сваволя отаманів Данченка і Волоха навесні 1919 р., полон Республіканського полку та інтернування в Румунії. Під час переходу через Румунію командувачем Запорізької групи був Іван Дубовий — молодий хоробрий старшина, штабс-капітан російської армії. Але досвіду керування таким великим з’єднанням, як група, він не мав, і йому на заміну поставили досвідченого полковника Сальського. Останнього запорожці сприйняли з осторогою, не знаючи, чого чекати від нового начальника. Саме у той час до групи з’явився Болбочан, і більша частина командного складу запорожців запропонувала полковникові прийняти свою попередню посаду. Його згода повністю суперечила існуючій військовій дисципліні, особливо в розрізі останніх заколотів, зрад і розгромів.