Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

У своїх спогадах Олександр Тимофійович стверджував, що з тими військовими силами, які опинилися в його руках уже в середині лютого 1918 р., можна було цілком самостійно подолати більшовиків в Україні. Без будь-якої німецької чи австро-угорської підтримки. Схиляються до цієї думки й деякі інші військові мемуаристи. Звичайно, без німців боротьба за визволення тривала б значно довше, але… Уже за кілька днів після підписання у Брест-Литовську миру між представниками Центральної Ради і Четверного Союзу німецькі та австро-угорські частини перейшли у наступ. 1 березня 1918 р. українські й німецькі війська вибили більшовиків із Києва.

Після повернення до столиці справа оновлення українського війська пришвидшилася. Жуковський писав:

«На другий день після повороту я приступив до організації Військового Міністерства. Відживляти зруйновану інституцію бувшої Київської округи безцільно, а тому я наказав, щоб у відповідні помешкання бувшої Округи розміщались Управління В.<���ійськового>М.<���іністертсва>. Київське Окружне Управління було фактично зруйновано: вікна побиті, столи і стільці поламані, папери, документи, книги були знищені, зіпсовані і валялись в безформенній масі. Величезна Військова бібліотека була зруйнована. Починати приходилось заново, з самого початку. Необхідно було перш всього знайти собі помічників чесних, щирих і талановитих. А де їх знайти? Отут полягає весь трагізм нашого визвольницького руху. Декілька працівників вже намічалось у мене. Полковник Сливінський — Начальником генерального Штабу. А начальник моєї похідної канцелярії Отаман Осецький — Начальником Головного Управління. Отаман Астафієв, який завідував формовочним відділом в похідному Штабові — Головним Начальником Військових Шкіл. Отаман Буйніцький — Головним начальником Військового Судного Управління. Аікар Карабай — Головним Начальником Санітарної Управи. Таким чином, більшість половини людей на місця Головних начальників намітилось. Остановка залишилась тільки на слідуючи посади: найти помічників — Головного Начальника Постачання, дуже серйозна і відповідальна посада, именно в той час, і відповідних йому помічників. Гарматного, Інженера, Авіаційного, Інтенданта, Генерал-квартирмейстера, Начальника Генерального Штаба і т. ін. Перелічувати не буду, бо тільки заплутаєшся. Голова йшла кругом» {143} 143 142. Там само. — С. 69-зв. .

5 березня 1918 р. наказом Ч. 50 Жуківський призначив Олександра Сливинського начальником Генерального штабу, а Олександра Осецького — Головного штабу. Інших працівників він набирав буквально на вулиці. Спочатку випадково зустрів генерала Олександра Грекова, якому одразу запропонував посаду 1-го помічника, потім — генерала Володимира Стойкіна, колишнього начальника господарської частини Особливої армії, який став головним інтендантом. Уже на 4-й день перебування у Києві майже всі управління Військового міністерства запрацювали на повну потужність. Робота починалась о 8-й ранку й тривала безперервно до 12 години ночі.

За тиждень у Києві відбулася реорганізація Окремого Запорізького загону, до складу якого протягом лютого — початку березня влилося близько 1 тис. добровольців. Наказом Жуковського від 12 березня 1918 р. загін було переформовано в Окрему Запорізьку дивізію у складі 1-го та 2-го Запорізьких, 3-го Гайдамацького, 4-го Січового піших, 1-го та 2-го Запорізьких гарматних, Запорізького кінно-козацького, Запорізького інженерного полків, а також 1-го й 2-го Запорізьких панцирних дивізіонів. Полки розгорталися з однойменних куренів та дивізіонів, командири лишалися старі — Загродський, Болбочан, Удовиченко, Коновалець, Петрів тощо. Замість Присовського, який 3 березня був призначений губернським комендантом Київщини, начальником дивізії став полковник Олександр Натієв — аджарець за походженням, який до того обіймав посаду начальника артилерії 2-го Січового Запорізького корпусу. Окрім того, 1 квітня 1918 р. Олександра Удовиченка було відкликано до Генерального штабу, а командиром полку став полковник Володимир Сікевич — бойовий російський офіцер.

Запорожці не довго перебували у Києві й уже за кілька днів вирушили на фронт проти більшовиків. За ними пішли й гайдамаки. Тільки Січовий полк, який згодом дістав № 1, залишився у Києві як охорона Центральної Ради. Запорізька дивізія брала активну участь у боях із більшовицькими військами на Полтавщині, Чернігівщині, Катеринославщині, Харківщині у Таврїї та Криму. До кінця квітня 1918 р. вони, спільно з німецькими та австро-угорськими військами, повністю очистили Україну від радянських загонів. У цих весняних боях близько 100 запорожців і гайдамаків загинуло, ще майже 400 дістали поранення {144} 144 143. ЦДАВОУ. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 24. — С. 1. .