Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Тільки 12 березня 1920 р., наказом Головного Отамана УНР Симона Петлюри, було введено остаточні персональні військові ранги:

Ці ранги надавалися українським воякам у жорсткій відповідності до їх попередніх рангів у російській чи австро-угорській арміях. У разі ж, коли старшини обіймали посади значно вищі за свої попередні ранги, вони отримували звання сотників, підполковників або полковників особливим розпорядженням Головного отамана.

Незважаючи на це, залишалася певна кількість вояків, які не хотіли відмовлятися від своїх колишніх «отаманських» найменувань. Щоб зупинити цю тенденцію, 29 серпня 1920 р. було видано категоричний наказ Головної Команди військ УНР Ч. 014, яким скасовувались усі без винятку підвищення, надані протягом 1918–1920 рр., насамперед отаманські {105} 105 104. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 919. — С. 42. .

З учорашніх отаманів «по посадам» тільки один — Олександр Шаповал дістав ранг генерал-хорунжого. Інші, як Андрій Мельник та Євген Коновалець, дістали ранги полковників, Михайло Палій, Василь Бень і Федір Тимченко — підполковників, Агатон Добрянський — сотника. Про надання персональних військових рангів іншим колишнім отаманам — начальникам дивізій, корпусів тощо — відомостей не знайдено.

Масові підвищення до наступних рангів за бойові заслуги почалися в кінці липня 1920 р. Одними із перших наказом Ч. 1-а від 25 липня 1920 р. персональні ранги за відзначення у боях отримали: полковника — командир 7-ї бригади сотник Шандрук, підполковників — командир 20-го стрілецького куреня сотник Чміль, начальник штабу 3-ї Залізної дивізії сотник Яроцький і начальник штабу 7-ї бригади сотник Нізієнко. Цим же наказом 53 підстаршини за бойові заслуги були підвищені до першої старшинського рангу хорунжих. Із них 13 підстаршин належали до 1-го кінного полку Чорних Запорожців, 1 — до штабу Окремої кінної дивізії, 9 — до куреня Низових Запорожців 1-ї Запорізької дивізії, 7 — до Окремого кінно-гірського дивізіону, 2 — до штабу 2-ї Волинської дивізії, 3 — до 4-го Сірожупанного полку, 4 — до 5-го Чорноморського полку, 9 — до 2-го кінного полку ім. І. Мазепи, З — до 1-го кінного полку ім. М. Залізняка, 1 — до Окремої кінної сотні {106} 106 105. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 177. .

5 жовтня 1920 р. більшість вищих військових начальників Армії УНР отримала ранги генерал-хорунжих. Це були: Гаврило Базильський, Тиміш Гулий-Гуленко, Олександр Загродський, Микола Галкін, Олександр Удовиченко, Юрій Тютюнник, Василь Нельговський, Марко Безручко, Олександр Бурківський, Іван Омелянович-Павленко, Микола Єщенко, Микола Капустянський, Віктор Кущ, Євген Мошинський, Наум Никонів, Всеволод Петрів, Володимир Сальський, Петро Ліпко, Михайло Ткачук, Микола Шаповал, Павло Кудрявців. Того ж дня велика кількість старшин дістала персональні військові ранги полковників та підполковників.

По відступі Армії УНР на польську територію процес запровадження персональних рангів серед українського старшинського складу був продовжений. Цією справою заопікувався начальник персональної управи Військового міністерства УНР полковник Микола Янчевський. Він їздив по таборах інтернованих — збирав серед старшин реєстраційні картки, в яких викладався короткий перебіг їх військової служби. На підставі цих реєстраційних карток і відповідного подання начальника на підвищення старшини до наступного рангу, керівництво Армією УНР надавало наступні персональні військові ранги. Щоправда, далеко не всі старшини здавали реєстраційні картки. Значна кількість, особливо з числа вчорашніх червоних «военспецов» (військових спеціалістів) та білогвардійців, ухилялася від цього. Однак Янчевський, домагаючись військової дисципліни, продовжував свою роботу.

У рапорті від 28 липня 1921 р. він доповів Головному отаманові про вислід поїздки по таборах інтернованих із метою збирання реєстраційних карток. Так, до цього заходу реєстраційні картки не подали 1200 старшин та урядовців, а після нього незареєстрованими лишилися тільки 533 старшин та 56 урядовців {107} 107 106. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 558. -С. 39-39-зв. .