Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Отже, для більшості старшин, які незалежно від соціального походження або національності пережили з Дієвою армією УНР буремний 1919 р. та залишалися у її складі в 1920 р., ідея боротьби за незалежність України стала домінантною до останніх днів життя.

Старшина, або офіцер, — представник командного складу — особливої касти, покликаної очолювати військові підрозділи. У російській та радянській арміях представники командного складу звалися офіцерами. 1917 р., коли постали перші українські підрозділи, їх особовий склад намагався максимально дистанціюватися від усієї російської військової термінології, у тому числі й пов’язаної з командним складом.

Уже з травня 1917 р. — часу народження 1-го Українського козацького полку ім. Богдана Хмельницького військ Центральної Ради (або Богданівського), його вояки відмовилися від багатьох російських військових термінів і перейшли на суто українські — періоду Гетьманщини XVII–XVIII ст. Зокрема, назву «офіцер» було замінено на «старшина» — за аналогією з козацькою реєстровою старшиною часів Богдана Хмельницького. Цей термін зберігся в українській армії до кінця її існування. (Саме тому термін «старшина» у нашій роботі використано, коли йдеться про представників командного складу української армії, а термін «офіцер» стосується лише представників російської чи білогвардійської армій.)

Водночас українські вояки намагалися підібрати національні відповідники до інших російських військових термінів. Властиво, робили це старшини 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. Один із них, Степан Лазуренко, згадував:

«Брак українських військових статутів, а особливо військової української термінології, примусив нас подбати й про це. І тому для вироблення військової української термінології та українських військових статутів була утворена комісія в складі курінних: штабс-капітанів (ми мали ще російської армії ранги) Івана Забудського, Степана Лазуренка, Киріченка, Хілобоченка, поручників: Бориса Барвінського, Журавського, Калиніченка, Іванюти, підпоручників: Яворського, Шаповала Олександра, Шаповала Методія, прапорщиків: Петра Певного, Василя Павелка, Миколи Падалки, М. Гальчина, Мих. Мищенка та ін.

Ця комісія гаряче дискутувала над кожним словом і реченням, військовим терміном, дотримуючись мовного закону, як також зберігаючи особливості військової команди: чітко, коротко й ясно. Ми встигли виробити лише один муштровий статут, який потім був виданий воєнним секретаріятом Центральної Ради за підписом, чомусь лише одного, пполк. Капкана, а не комісії. Але ми не заперечували цьому. Важне було те, що ми дали українській армії перший український військовий статут та початок українській військовій термінології» {98} 98 97. Лазуренко С. Богданівці на фронті 1917 року // Тризуб. — Нью-Йорк, 1965. — Ч. 33. — С. 14. .

Серед інших, старшини-богданівці запропонували вживати замість російських такі українські терміни:

ранги — замість чинів (звань),

отаманська старшина — замість генералітету,

булавна старшина — замість штаб-офіцерів,

молодша старшина — замість обер-офіцерів,

значкові (або осавули) — замість ад’ютантів,

юнаки — замість юнкерів,

підстаршини — замість унтер-офіцерів,

козаки (стрільці) — замість рядових (солдатів),

піший — замість піхотний (у значенні, припустимо — №-ський піший полк),

кінний — замість кавалерійський,

гарматний — замість артилерійський,

рій — замість відділення,

чота — замість взводу,

сотня — замість роти,

курінь — замість батальйону.

Наведені терміни, при буквальному їх перекладі відображають дещо інший зміст, ніж їхні відповідники. Скажімо, «гармата» російською мовою — «пушка». Отже, перекладаючи слово «гарматний», ми отримуємо слово «пушечний», у цьому разі недоречне. (У зв’язку з цим, російські військові частини у нашій роботі називаються, відповідно, кавалерійськими, артилерійськими, піхотними тощо. А коли оповідь торкається підрозділів Української армії, назви їх вживаються згідно з національною військовою термінологію, тобто кінні, гарматні, піші й под.)

Не всі з вищенаведених термінів прижилися в українській армії. Назви «отаманська старшина», «булавна старшина», «значковий» тривалий час використовувалися поряд із їх російськими відповідниками. У 1920 р. вийшов з ужитку термін «отаманська старшина» (замість нього вживався «генералітет»); назва «булавна старшина» часто замінялася на «штаб-старшина»; ад’ютанти вибороли собі право зберегти це найменування (оскільки терміни «значковий» та «осавул» протягом 1918–1920 рр. використовувалися також для називання рангів і посад). Однак назви «сотня», «курінь», «юнак», «ранги» вже навесні 1918 р. цілком органічно використовувалися всією Українською армією.