Поповнення російської армії напередодні Першої світової війни відбувалося на засадах, запроваджених ще за часів імператора Олександра II. Новобранці зараховувалися на 5 років, випускники середніх навчальних закладів — на 1–2 роки для отримання чину прапорщика запасу, випускники вищих навчальних закладів (окрім медиків) взагалі не бралися на військову службу До того ж у російській армії не служили фіни, народи Середньої Азії та херсонські й поволзькі німці.
Генерал-лейтенант Роман Ісидорович Кондратенко (фото з видання: Летопись войны, с Японией, СПб, 1904, № 4. С. 67)
Принцип комплектування російської армії був змішано-територіальним: командування дотримувалося лише однієї головної умови — щоб кількість солдатів-росіян (у цьому разі, великороси, малороси та білоруси) сягала двох третин особового складу кожної військової частини. Насамперед це стосувалося військ Варшавської (Польща), Віденської (Прибалтика), Туркестанської (Середня Азія) та Кавказької військових округ.
У Польщі забрані до армії місцеві поляки та євреї лише у рідкісних випадках залишалися у своїй окрузі. Більшість із них направляли на службу до Сибіру, на Урал, до Фінляндії, Туркестану та на Кавказ. У Віленській окрузі значна частина латишів та литовців відбували службу у Фінляндії, Сибіру, а також у Московській та Казанській військових округах. Проте у Кавказькій окрузі мобілізовані грузини та вірмени, як правило, залишалися служити у місцевих полках, адже вони були православними (тобто «своїми»). Проте татар (азербайджанців, мусульман Північного Кавказу тощо) розсилали на службу по всіх округах Російської імперії.
У військах, що розташовувалися у Фінляндії та Туркестані, служили переважно росіяни та деякі поляки. До Віденської військової округи направляли росіян і білорусів. Полки Варшавської військової округи комплектувалися українцями, білорусами та росіянами.
Українці здебільшого служили на батьківщині — у військах Київської та Одеської військових округ. Зазвичай частини, що тут розміщувалися, мали від 50 до 80 відсотків українського рядового складу. Ось ці частини:
Одеська військова округа:
VII армійський корпус (штаб — м. Сімферополь):
13-та піхотна дивізія(49-й Брестський, 50-й Білостоцький у Севастополі, 51-й Литовський у Сімферополі та 52-й Віденський у Феодосії полки);
34-та піхотна дивізія(133-й Сімферопольський та 134-й Феодосійський полки в Катеринославі, 135-й Керч-Снікольський полк у Павлограді, 136-й Таганрозький полк у Ростові-на-Дону);
13-та артилерійська бригада(Севастополь);
34-та артилерійська бригада(Олександрія);
7-й мортирний артилерійський дивізіон(Катеринослав).
VIII армійський корпус (Одеса):
14-та піхотна дивізія(на той час розташовувалася у Бессарабії та складалася переважно з молдаван);
15-та піхотна дивізія(57-й Модлинський у Херсоні, 58-й Празький у Миколаєві, 59-й Люблінський та 60-й Замосцький в Одесі полки);
4-та стрілецька бригада(13-й, 14-й, 15-й, 16-й стрілецькі полки в Одесі; різниця між піхотними та стрілецькими полками полягала в тому, що перші були 4-батальйонного складу, а другі — 2-батальйонного, тобто вдвічі меншими);
8-ма кавалерійська дивізія(8-й драгунський Астраханський у Тирасполі, 8-й уланський Вознесенський у Бєльцях, 8-й гусарський Лубенський у Кишиневі; більшу частину складу дивізії становили молдавани, меншу — українці);
14-та артилерійська бригада(Кишинів);
15-та артилерійська бригада(Одеса);
4-й стрілецький артилерійський дивізіон(Одеса);
8-й кінно-артилерійський дивізіон(Кишинів);
8-й мортирний артилерійський дивізіон(Тирасполь).
Київська військова округа:
IX армійський корпус (Київ):
5-та піхотна дивізія(17-й Архангелогородський, 19-й Костромський та 20-й Галицький полки у Житомирі, 18-й Вологодський у Новограді-Волинському);
42-га піхотна дивізія(165-й Луцький, 166-й Рівненський, 168-й Миргородський полки у Києві та 167-й Острозький у Черкасах);
9-та кавалерійська дивізія(9-й драгунський Казанський полк у Житомирі, 9-й уланський Бузький полк у Білій Церкві, 9-й гусарський Київський полк у Василькові);
5-та артилерійська бригада(Житомир);
Читать дальше