Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

О. П. Стороженко брав участь у Російсько-турецькій війні та був поранений у битві під Журжею, за подвиги в якій дістав орден Святого Георгія 4-го ступеня. Під час цієї війни етнограф зустрів кількох старих задунайських козаків, зі слів яких теж записав чимало цікавих історичних оповідань. 1831 р. він брав участь у Польській кампанії, а згодом перейшов на цивільну службу: був урядовцем для особливих доручень при київському генерал-губернаторі, міністерстві внутрішніх справ Російської імперії та при генерал-губернаторі Західного краю. Нині відомо 40 творів, написаних О. П. Стороженком, з них 14 — російською мовою і 26 — українською. Більшість із них створені на матеріалі оповідань старих людей, зібраних по всій Україні {65} 65 65. Там само. — С. 211–227. .

Свій вклад у розвиток української культури XIX ст. вніс і штаб-ротмістр Петро Іванович Мартос(1811 — бл. 1880), український шляхтич і поміщик, за наполяганням і на кошти якого було здійснене перше видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. Вони познайомилися 1839 р. у Санкт-Петербурзі, коли за рекомендацією Є. П. Гребінки меценат замовив у Тараса Григоровича свій портрет. Коли Мартос відвідував Шевченка в його помешканні, він помітив якісь клаптики паперу з віршами, що лежали розкидані по кімнаті. Прочитавши їх разом із Є. П. Гребінкою, він із захопленням відкрив для себе Шевченка-поета. Невдовзі Петро Іванович особисто взявся за упорядкування та видання «Кобзаря» і здійснив його 1840 р. {66} 66 66. Вестник Юго-Западной и Западной России. — Киев, 1863. — Т. 4; Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. — Киев, 1912. — Т. 3. — С. 446–447.

Значний внесок у громадське життя Україні зробили офіцери — вихідці з відомих дворянських родин. Заслуговує на увагу громадська та політична діяльність Андрія Опанасовича Потебні(1838–1863), брата видатного українського філолога Олександра Потебні. У 1856 р. Андрій Опанасович закінчив Костянтинівський кадетський корпус у Санкт-Петербурзі, під час навчання в якому зблизився із майбутніми польськими революціонерами Я. Добровським та 3. Бодлевським. Після закінчення корпусу Потебня вийшов підпоручиком до Шліссельбурзького піхотного полку, розташованого на території Польщі. Під час служби Андрій Потебня залучив до революційної діяльності ще кількох молодих офіцерів, із якими 1861 р. створив таємну організацію «Комітет російських офіцерів у Польщі», яка в листопаді 1862 р. увійшла до складу революційної терористичної організації «Земля і Воля». 27 червня 1862 р. поручик Потебня здійснив невдалий замах на російського намісника у Польщі, після чого мусив емігрувати. Зустрічався в Лондоні з російськими діячами О. І. Герценом та М. П. Огарьовим, писав статті для герценівського журналу «Колокол», склав кілька прокламацій до російських офіцерів у Польщі. 1863 р. брав активну участь у Польському повстанні, загинув, ведучи загін повстанців у бій із російськими військами біля Піщаної Скелі 4 березня 1863 р.

Цікавою постаттю українського громадського життя XIX ст. був підполковник Андрій Опанасович Красовський(1822–1868) — син видатного російського воєначальника, вищезгаданого генерала від інфантерії Опанаса Красовського. Він народився у Києві, 1840 р. закінчив Пажеський корпус, тривалий час служив в Олександрійському гусарському полку, брав участь у Східній війні 1853–1856 р. У 1859 р. Андрій Красовський покинув військову службу і виїхав до Італії, де прилучився до боротьби італійського народу за незалежність. Неодноразово зустрічався з Д. Гарібальді та вступив до революційної організації «Земля і Воля» Герцена і Добролюбова. У 1861 р. повернувся до Києва і був призначений до Володимирського Київського кадетського корпусу. Розповсюджував серед солдатів часописи «Колокол» та «Полярная Звезда», займався популяризацією творчості Т. Г. Шевченка. 30 червня 1862 р. Андрія Красовського було заарештовано за поширення серед солдатів Житомирського піхотного полку відозв із закликом не брати участі у придушенні селянських виступів. Засуджений до розстрілу, але згодом Олександр II замінив присуд на 12 років каторги. Перебував на роботах у Нерчинську, застрелився під час невдалої спроби втечі {67} 67 67. Кауфман Л. Микола Миколайович Аркас — нарис про життя і творчість. — Київ, 1958. .

Помітний слід в українській культурі залишив Микола Миколайович Аркас(26.12.1852—13.03.1909) — автор монографії «Історія України-Руси», син віце-адмірала російської армії Миколи Андрійовича Аркаса. Від своїх предків — діда, батька та рідного дядька дістав у спадок не тільки маєтки, значні кошти та науковий хист, а й велику кількість зібраних ними матеріалів і рукописів з історії України. У 1875 р. М. М. Аркас закінчив Новоросійський університет в Одесі, потім працював військовим чиновником у морському відомстві в порту Миколаєва. Він уславився не тільки як автор «Історії України-Русі», яка вийшла друком у 1908 р., але і як успішний композитор-самоучка. Зокрема, М. М. Аркас написав оперу «Катерина» (за однойменною поемою Т. Г. Шевченка), кілька романсів, робив музичну обробку народних пісень {68} 68 67. Кауфман Л. Микола Миколайович Аркас — нарис про життя і творчість. — Київ, 1958. .