Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Слід згадати й імена українців генералів Федора Федоровича Радецького (1820–1890) та Михайла Івановича Драгомирова (1830–1905), які на рівні з генералами М. Д. Скобелевим та И. В. Гурком вважаються головними героями цієї війни. М. І. Драгомиров, який багато років по війні очолював війська Київської військової округи, був переконаним українцем, мав тісні стосунки з українськими діячами зі Старої Громади та взагалі багато прислужився національній справі.

1881 р., після вбивства Олександра II, на російський трон зійшов новий імператор — Олександр III. Період його правління став для Російської імперії великим застоєм. Армія та військова справа перебували в занепаді. Жодних бойових дій російська армія в той період не провадила, а термін обов’язкової військової служби зріс до 5 років — таким він і залишався аж до падіння російської монархії.

Чимало українських діячів, що творили національну культуру в XIX ст., було офіцерами Російської імперії. Напевно, найвідомішим серед них слід вважати Івана Петровича Котляревського(1769–1838) — автора безсмертної «Енеїди», з якої почалася нова українська література. Уродженець Полтави, 1796 р. він вступив кадетом до Сіверського карабінерного полку російської армії, згодом перевівся до Стародубського кірасирського, у складі якого протягом 1806–1808 рр. брав участь у Російсько-турецькій війні. У 1808 р. залишив військову службу в чині капітана з мундиром та пенсією. Під час війни 1812 р. створив у Полтаві 5-й Малоросійський кінно-козацький полк, який потім здав у команду штабс-капітанові Рудницькому. 1817 р. за зразкове формування цього полку Котляревський отримав чин майора {62} 62 62. Петров Н. И. Очерки истории украинской литературы XIX столетия. — Киев, 1884. — С. 22–36; N. N. Два неизвестные письма И. П. Котляревского // Киевская Старина. — Киев, 1900, сентябрь. — С. 93–95; Переяславський О. Українська збройна сила в Наполеонівських війнах 1812–1814 рр. // Табор. — Варшава, 1934–1935. — Ч. 19. — С. 45–52; Ч. 20. — С. 28–41; Ч. 21. — С. 28–37; Ч. 22. — С. 27–33; Ч. 23. -С. 16–25; Ч. 25. — С. 28–37; Ч. 26. — С. 23–35. .

Відомий український письменник першої половини XIX ст. Євген Павлович Гребінка(1812–1848) хоч і був на військовій службі порівняно недовго, проте був пов’язаний з підготовкою офіцерського корпусу. У 1831 р. Євген Павлович закінчив Гімназію вищих наук князя Безбородька у Ніжині та вписався однорічником до 8-го Малоросійського кінно-козацького полку. З 1834 р. Гребінка перебував на цивільній службі, а з 1838 р. викладав російську мову у Дворянському полку — військово-навчальному закладі в Санкт-Петербурзі. Від 1841 р. і до останніх днів Євген Павлович був викладачем російської мови у 2-му кадетському корпусі та Морському кадетському корпусі {63} 63 63. Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. — Киев, 1908. — Т. 1. — С. 330. .

Ще двоє українських письменників того часу — Павло Павлович Білецький-Носенкота Олексій Петрович Стороженко— теж у минулому були офіцерами Російської армії.

Перший, нащадок прилуцького козацького полковника Носа, великий подвижник української культури, завзятий збирач фольклору та усних пам’яток народної творчості, народився у Прилуках (точні дати його життя не встановлені). Відомо, що 1788 р. П. П. Білецький-Носенко був офіцером і брав участь у Російсько-турецькій війні 1787–1791 рр., зокрема у штурмі фортеці Очаків. У 1794 р. Павло Павлович воював у Польщі, а 1798 р. він з чином капітана залишив військову службу та повернувся до Прилук. Відтоді починається його педагогічна та культурна діяльність. Тривалий час П. П. Білецький-Носенко був наглядачем за Прилуцьким 2-класним (а потім — 3-класним) училищем і за власний кошт заснував при ньому приватний пансіон для дітей-неприлучан. Видатний дослідник української літератури М. І. Петров нарахував 22 літературні та наукові праці, що належать перу П. П. Білецького-Носенка. Серед них — переклади, словники (Словник німецьких письменників), наукові розвідки з різних галузей життя та літературні твори, написані українською мовою: повісті «Зиновій Богдан Хмельницький» та «Іван Золотаренко», українські казки, балади, байки {64} 64 64. Петров Н. И. Очерки истории украинской литературы XIX ст. — Киев, 1884. — С. 36–56. .

Другий — Олексій Петрович Стороженко(1805–1874), за книжками якого сучасні автори, незважаючи на літературну недосконалість, визнають беззаперечну історичну, філологічну та етнографічну цінність. Олексій Петрович закінчив кадетський корпус у Санкт-Петербурзі й у 1823 р. вийшов офіцером до одного з армійських полків. 1825 р., перебуваючи зі своїм полком у Немирові, О. П. Стороженко записав оповідання 98-літнього священика, який свого часу був поводирем 100-літнього діда — свідка й активного учасника Козацьких війн XVII ст. З цього почалося захоплення Олексія Петровича українською старовиною. Протягом 1828–1829 рр.