б) з числа випускників середніх навчальних закладів — гімназій, реальних училищ, семінарій тощо. Щоб потрапити до військового училища, ці юнаки мусили одразу по закінченні свого навчального закладу вступити до армії — на правах однорічника 2-го розряду (російською — вольноопределяющегося). Наприклад, якщо вони у липні вступали до армії, то вже через кілька тижнів — у серпні, складали вступні іспити до військового училища. Як правило, іспити були нескладними, і переважна більшість охочих вступала до училища. У разі, якщо випускники середніх училищ не хотіли бути професійними офіцерами, вони мусили або вступати до вищих навчальних закладів (і тоді, за винятком медиків, звільнялися від військового обов’язку), або рік відслужити в армії — на правах однорічників 2-го розряду. За цей час вони складали іспити на отримання чину прапорщика запасу і потому йшли на цивільну службу;
Капітан Лев Макарович Маціевич (фото з приватної колекції)
Усі училища, крім Віленського та Тифліського, переважно комплектувалися молоддю з тих військових округ, у яких вони розташовувались. Віденське училище у Віденській військовій окрузі, на території якого мешкали литовці, латиші, естонці, німці, інгерманландці та інші фінські народи, переважно комплектувалося юнаками, що приїжджали з Росії. Місцевих уродженців приймали до Віленського училища в дуже обмеженій кількості. Їх відправляли на навчання до столичних училищ — Володимирського у Санкт-Петербурзі або Олексіївського у Москві. Тифліське училище теж намагалися «розбавляти» слов’янами, адже між представниками кавказьких народів систематично вибухали конфлікти. На навчання до Тифліського училища часто надсилали юнаків з України (зокрема, 1912 р. випускником цього закладу став Василь Тютюнник — командувач Дієвої армії УНР у 1919 р.).
По закінченні училища молоді люди випускалися за трьома розрядами:
а) 1-м — підпоручиками, з даруванням старшинства в 1 рік (тобто наступне звання вони мали отримати вже не через 4, а через З роки);
б) 2-м — підпоручиками, але — без дарування старшинства (як правило, до 2-го розряду належали розбишаки);
в) 3-м — прапорщиками, з правом вислуги у чин підпоручика через півроку (здебільшого за цим розрядом закінчували училища колишні солдати — малограмотні, проте — блискучі стройовики та стрільці).
г) з солдатів, які мали початкову освіту, відслужили в армії не менше року, були рекомендовані своїм командуванням для вступу до училищ та успішно склали вступні іспити. (Таких теж був досить великий відсоток).
Назви військових звань у козацьких військах і кавалерії відрізнялися від найменувань чинів в інших родах військ. Так, якщо до піхоти, артилерії та інженерних військ виходили підпоручиками, то до кавалерії — корнетами, а до козацьких військ — хорунжими. Наведемо порівняльну таблицю військових звань російської армії:
піхота, артилерія, інженерні війська |
Кавалерія |
Козацькі війська |
нижні чини |
рядовий |
єфрейтор [1] в артилерії використовувалися замість цих інші звання: бомбардир, молодший фейерверкер та старший фейерверкер. |
єфрейтор |
приказний |
молодший унтер-офіцер [2] в артилерії використовувалися замість цих інші звання: бомбардир, молодший фейерверкер та старший фейерверкер. |
молодший унтер-офіцер |
молодший урядник |
старший унтер-офіцер [3] в артилерії використовувалися замість цих інші звання: бомбардир, молодший фейерверкер та старший фейерверкер. |
старший унтер-офіцер |
старший урядник |
фельдфебель |
вахмістр |
вахмістр |
обер-офіцери |
прапорщик |
підпоручик |
корнет |
хорунжий |
поручик |
поручик |
сотник |
штабс-капітан |
штаб-ротмістр |
підєсаул |
капітан |
ротмістр |
єсаул |
штаб-офіцери |
підполковник |
підполковник |
військовий старшина |
полковник |
генерали |
генерал-майор |
генерал-лейтенант |
генерал роду військ (інфантерії, артилерії, кавалерії, інженер-генерал) |
генерал-фельдмаршал |
Закінчення військових училищ було лише початковим етапом кар’єри офіцера. Якщо він обирав стройову службу, то через деякий час (як правило — 6—10 років) мусив закінчити одну з офіцерських шкіл:
Читать дальше