Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

У місті трьом старшинам довелося діяти самотужки: під свою відповідальність реквізувати майно, одяг, зброю і навіть приміщення. Формування школи відбувалося у будівлі Житомирської духовної семінарії, де у 1915–1917 рр. розміщувалася 1-ша Житомирська школа прапорщиків. У всіх місцевих газетах за підписом полковника В. М. Петрова та сотника М. М. Трутенка було опубліковано оголошення про формування Житомирської юнацької школи та запрошення до вступу:

«Закликаються до служби у виховательський кадровий склад старшини, що не мають іншого приділення; обов’язкові: воєнні кваліфікації, українське громадянство, бойовий стаж.

Закликаються у професорський склад, на державну службу, для викладів по ріжних галузях воєнних й загальних знань особи військові та цивільні з належними кваліфікаціями» {335} 335 334. Петрів В. Житомирська юнацька школа // Літопис Червоної Калини. — Львів, 1936. — Ч. 6. — С. 10. .

Незважаючи на наказ від 5 січня 1919 р., полковник Петрів приймав до школи юнаків лише з докінченою 4-класною освітою.

Першим юнаком Житомирської школи став «кремезний дядько», 28-літній матрос — колишній командор Чорноморської флоти, який у 1917 р. служив у Чорноморському курені військ Центральної Ради. Він мешкав у містечку Левків під Житомиром, і наступного дня після публікації оголошення привів ще чотирьох односельців — 19—20-літніх хлопців. Таким чином левківці стали першим юнацьким кадром Житомирської школи {336} 336 335. Там само. — С. 9. .

Всеволод Петрів — організатор та керівник Житомирьскої юнацької школи, фото 1921 року (фото з фондів ЦДАВОУ)

У перші ж дні до праці зголосилися старшини, які згодом стали опорою не тільки Житомирської, а й Кам’янецької (Спільної) юнацьких шкіл, зокрема, майбутній командир куреня сотник Є. О. Нікітін, командир кулеметної сотні сотник Кудінов, інспектор класів полковник П. А. Вержбицький (згодом — начальник школи) {337} 337 336. Там само. — Ч. 7–8. — С. 15. . Загалом до школи вступило близько 40 старшин, урядовців і цивільних викладачів.

У другій половині січня 1919 р. в уніформі Житомирської юнацької школи було введено новий військовий атрибут — сталеву каску французького зразка з намальованим на ній жовтим тризубом і літерами «Ж. Ю. НІ». Невдовзі це стало неодмінною ознакою юнаків та викладачів — житомирців; інші частини армії УНР сталевих касок майже не носили.

Склад школи та принципи навчання у ній було визначено так:

«Школу розраховано на 4-ри піших сотні, кулеметний вишкіл на 4 кулемети Максима, два Кольта й відділ скорострільних механічних рушниць Шоша та Люїса. Кінний вишкіл, який опісля мав перетворитися в кінну сотню. Гарматний вишкіл, для ознайомлення з гарматою на гарматну чоту, та вишколи мінометний, бомбометний та звязку.

За програмою “Спільноюнацьких шкіл” мали всі починати у піших сотнях, а потім проходячи через вишколи, ознайомлюватись з іншими родами зброї, водночас команда школи мала обирати у вишколах тих найздатніших для інших родів зброї для передачі їх чи то до окремих шкіл гарматних та кінних чи то для спеціалізації в межах своєї школи в фаху кулеметному, зв’язку, бомбометному і т. д.

У пішій сотні мало бути 4-ри чоти, кожна чота заразом наукова кляса по 35 юнаків. Кулеметний вишкіл, у який мали переходити юнаки по попередньому вивченню в піших сотнях, мав мати 100 постійного та 60 змінного складу, кінний мав мати 150 люда, з них 100 мало бути в постійному складі чи то переходити до фахових шкіл, гарматний 100 з них 60 постійних, зв’язку 100 з них 50 постійних, фаховий помічної зброї, міномети, бомбомети, вогнемети, газовий і т. д. 100 з них 50 постійного складу, так що школа в разі не переводу фахівців до інших шкіл мала би бути організмом у 1200 юнаків, а з відходом фахових, гарматчиків та кіннотчиків у 1000 юнаків, та ще коло 100 професорського та кадрового складу, рахуючи такою усю обслугу школи.

Поскільки ж ми починали лише з першого курсу, при дворічній нормі для пішого вишколу, то мали приняти в першу чергу 560 юнаків, само собою зменшивши відповідно й кадровий склад» {338} 338 337. Там само. — С. 17. .

Плани полковника В. М. Петріва були великими. Але за час формування у Житомирі до школи вступило всього близько 40 молодих людей. Згодом Всеволод Петрів зізнавався у спогадах, що він і не очікував на інший результат, оскільки майже половину населення Житомира становили євреї, більше чверті — росіяни, і лише чверть — українці. Але з цих останніх багато хто за переконанням належав до більшовиків або білогвардійців. Тоді начальник школи вдався до нестандартних заходів: він розіслав одинадцять груп (у кожній — 1 старшина та 2 юнаки) по найближчих повітах Волинської губернії для заклику до навчання сільських хлопців.