Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

20 березня Київська інженерна школа, як найбільш повна, рушила на протибільшовицький фронт у район Проскурова {329} 329 328. ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 5. — Спр. 5. — С. 2. . Юнакам довелося брати участь у кількох кривавих боях із ворогом поблизу Чорного Острова, а потім біля ст. Деражня. Тут школа входила до складу групи військ полковника Івана Омеляновича-Павленка. Після боїв під Деражнею, зазнавши відчутних втрат, школа перемістилася у резерв на ст. Гречани, а невдовзі повернулася до Кам’янця. Однак тут виявилося, що у ній залишилося тільки 48 старшин і юнаків, а решта або загинули, або розбіглися по домівках {330} 330 329. Докладніше про це див.: Зварич І. Київська інженерна юнацька школа // За Державність. — Торонто, 1964. — Ч. 10. — С. 94–101. .

Після відходу українських військ із Кам’янця-Подільського кадри всіх юнацьких шкіл через територію Галичини було перевезено до Луцька. Тут начальник Головної шкільної управи полковник Володимир Сальський вирішив злити кадри всіх наявних військово-навчальних закладів в одну Спільну юнацьку школу під своїм началом, а на час його відсутності установу очолив генерал Петро Василів-Чечель. Незалежність свого закладу обстояв тільки начальник Київської інженерної школи Олександр Гетенко. Однак Спільна юнацька школа, як і інженерна, проіснували недовго.

16 травня 1919 р. поляки несподівано атакували Луцьк і полонили всю його залогу. У повному складі в полон потрапили Спільна юнацька та Київська інженерна школи разом зі своїми начальниками — Гетенком та Василівим-Чечелем (полковник Володимир Сальський полонений не був, оскільки у той час перебував при штабі Дієвої армії УНР). Відтоді ці навчальні заклади не відроджувалися {331} 331 330. ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 9, 13–15, 32, 33, 87–91, 121–123, 853–854; Зварич І. Київська інженерна юнацька школа // За Державність. — Торонто, 1964. — Ч. 10. — С. 104–105. .

Організація Житомирської юнацької школи почалася одразу після завершення боротьби зі Скоропадським як один із заходів Директорії з формування власного старшинського корпусу: поповнили його повстанці, що найбільше відзначилися в останніх подіях. Наказ про формування школи вийшов 5 січня 1919 р. за підписами Головного отамана Симона Петлюри та начальника Генерального штабу Олександра Осецького. У першому абзаці цього документа висловлювалася недовіра старому старшинському корпусу, що вийшов з російської армії. Другий абзац наказу стосувався безпосередньо комплектування особового складу школи «для виховання дійсних борців за кращу долю України»:

«Всім командірам окремих частин наказую негайно надіслати підстаршин, молодших і старших урядників, бунчужних і підхорунжих в Ставку Бердичів. При призначенні до школи мати на увазі бойовий досвід, освіту не менше скінчення однокласової народньої школи, скінчення учебної команди, безумовно українець і бойові відзнаки» {332} 332 331. ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 156. .

Формувати школу було доручено полковникові Всеволоду Петрову — колишньому командирові Кінно-гайдамацького полку ім. К. Гордієнка військ Центральної Ради та секретареві Головної шкільної управи. Від начальника Головної шкільної управи генерала Астаф’єва він отримав на формування школи тільки гроші і… батьківське благословення. Приміщення, педагогічні та стройові кадри, обладнання, книжки, навіть зброю Всеволодові Миколайовичу довелося добувати самому — в Житомирі {333} 333 332. Петрів В. Житомирська юнацька школа // Літопис Червоної Калини. — Львів, 1936. — Ч. 5. — С. 18–19. .

Створення школи саме у Житомирі зумовлювалося стратегічною необхідністю: серед п’яти міст, де за планом Головної шкільної управи мали формуватись військово-навчальні заклади, три (Одеса, Чугуїв і Полтава) вже у середині січня 1919 р. були захоплені ворогом, а два інші (Київ, Єлисаветград) розміщувались у прифронтовій смузі {334} 334 333. Євтимович В. До історії камянецької спільної юнацької школи // Літопис Червоної Калини. — Львів, 1936. — Ч. 6. — С. 4. . Школу треба було формувати у запіллі — Житомирі, Вінниці або Бердичеві.

З огляду на те, що у Житомирі під час Першої світової війни існували дві школи прапорщиків і там залишилися військові підручники, навчальне обладнання, а головне — педагогічні кадри, саме це місто було обрано для формування нової військової школи УНР.

Ще перебуваючи у Києві, Всеволод Петрів подбав про призначення кількох кадрових старшин для заміщення ключових посад у школі: помічника начальника з господарчої частини та ад’ютанта. До виконання цих обов’язків він запросив двох своїх товаришів по службі в російській армії: полковника О. М. Фроста (випускника Військово-інтендантської академії) та сотника М. М. Трутенка (молодшого брата Валентина Трутенка, згодом — останнього начальника школи) і разом з ними прибув до Житомира.