Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Легкодухі вояки — старшини та козаки переважно з числа колишніх червоноармійців та білогвардійців — з Армії УНР почали переходити, відповідно, до більшовицьких або до білогвардійських таборів інтернованих і військовополонених, що також розташовувалися на території Польщі. Таким чином чисельність Дієвої армії УНР дедалі зменшувалася і за станом на вересень 1921 р. становила {255} 255 254. ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 219. — С. 100-зв; Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 551. — С. 104–105. :

У листопаді 1921 р. добровольці з 3-ї Залізної, 4-ї Київської та 6-ї Січової дивізій здійснили останню спробу підняти повстання в Україні проти радянської влади, Армії УНР на чолі з генералом Юрієм Тютюнником. Але Другий Зимовий похід, Т. зв. Листопадовий рейд, закінчився поразкою частин Тютюнника під с. Міньки: близько 250 вояків загинуло, ще 517 потрапило в полон і з числа останніх 359 було розстріляно під м. Базар 22 листопада 1921 р.

Старший лейтенант флоту УНР Святослав Шрамченко, Філадельфія, 1950 роки (фото з приватної колекції)

Після провалу Другого Зимового походу тільки невеличкі групи та поодинокі вояки намагалися продовжувати збройну боротьбу й підпільну діяльність на радянській території. Зокрема, кілька разів на чолі невеличкого загону до Радянської України проривався сотник Гальчевський-Орел, останній раз — у 1925 р. Протягом 1922–1927 рр., а також у пізніші часи в Радянській Україні нелегально перебували колишні начальник розвідчого відділу штабу Армії УНР сотник Олександр Шпилинський, начальник оперативного відділу Генерального штабу УНР полковник Борис Сулковський, співробітник розвідчого відділу сотник Василь Недайкаша та ін.

Уже в 1922 р. збройна боротьба на рідних землях завершилася. Молоді старшини, юнаки та козаки почали тікати з таборів, перетинати польсько-чехословацький кордон і діставатися до Праги та Подєбрадів. Тут українська військова молодь вступала на навчання до Українського педагогічного інституту чи до Української господарської академії, по закінченні яких перекваліфікувалася у педагогів та інженерів і отримала посади у Чехословаччині та Польщі. Щонайменше 350 випускників Української господарської академії були вояками Армії УНР, причому майже 300 з них — старшинами, а один (Олекса Алмазов) — навіть генералом (підраховано за списками випускників, вміщеними у монографії С. Наріжного «Українська еміграція» (Прага, 1942).