Валерій Бобрович - Щоденник сотника Устима

«Українські підрозділи не беруть безпосередньо участь у бойових діях. Переважно - патрулювання шляхів, караульна служба». Переконатись, що це не зовсім відповідає дійсності, він мав змогу вже під час посадки літака рейсу Тбілісі - Сухумі. Вона відбувалася під артилерійським обстрілом злітної смуги. Шкодую, що не мав на той час відеокамери. Коли між стовпами вибухів головного калібру корабельної артилерії сідає літак - вражаюче видовище. Американські бойовики відпочивають.

Повантаживши позеленіле підкріплення на вантажівку, ми поїхали на базу. Отця Романа я посадив до себе у «Волгу». Розговорились, капелан виявився досить-таки неординарною особою. Чудово грав на гітарі, складав пісні.

Проте був він, напрочуд, людиною довірливою, доброю та наївною. Пам’ятаю, біля села Апіанда ми ночували в маленькому гірському селищі. Десяток напіврозвалених халабуд, не більше. Ми розмістилися в єдиній придатній до життя хатинці. Йшов сильний дощ - така злива буває тільки в субтропіках, прохолодно. Поки я розставляв пости, хлопці розташувались в хатинці. Всередині було лише одне ліжко та під розбитим вікном - продавлена канапа. На ліжко поклали єдиного нашого пораненого, канапу окупував капелан, всі інші - покотом на палубі. І хоч із ліжком все ясно, канапа за рангом і по праву належала мені. Проте сваритись з капеланом, підривати його авторитет перед стрільцями було якось незручно. Тож я підійшов, присів на краєчок дивану.

- Пане-отче, оце перевіряючи пости, розговорився з грузинами, з сусіднього розвідбату. В аулі, де вони розмістилися, трапилась біда. Уночі кілька чеченців пробралися в аул та зарізали їхнього командира - він, як і ви, спав на канапі під вікном. То кинджал в нього встромили просто через вікно, не заходячи в хату. Тож до ранку ніхто навіть не помітив, що його вбито.

Капелан зблід. Швиденько зібрав свої невеличкі пожитки та, бурмочучи собі під ніс - «Від вікна страшенний протяг» переселився під стіночку. Я розлігся на звільненій канапі. Інцидент було розв’язано дипломатичним шляхом. У кутку ж єхидно хихотів Рута - він усе чув.

Наше бойове завдання змінилося. Знищення дрібних диверсійних груп противника, захоплення населених пунктів - ці дії мали швидше оперативний характер, ніж загальновійськовий. У такій війні (без флангів) ситуація змінюється дуже швидко, в умовах постійних наступів-відступів нам часто доводилося брати участь у бойових діях разом із загальновійськовими підрозділами грузинської армії. Для нас у цьому була певна складність, бо ми не мали важкого піхотного озброєння. Часто доводилося «розживатись» цим на місці подій.

Особливо складними були бої в населених пунктах. Ведення бойових дій у місті має ряд незвичних особливостей. Наступаючі просуваються відкрито, тоді як оборона перебуває в укриттях. У наступі орієнтуєшся за картою або за планом населеного пункту, тоді як оборонці знають приховані переходи, прохідні двори, підвали й інші лабіринти, яких немає на мапах Генштабу.

Бій у місті дуже складний у тактичному розумінні. Вогневі засоби противника укріплено, заховано в підвалах, замасковано в руїнах будинків. Тож бій у місті «зав’язують» або сходу на плечах відступаючого противника, або після ретельної тактичної та агентурної розвідки. Оскільки останнє було для нас недоступним, під час штурму Шроми ми мусили використати перший варіант. До речі, він себе цілком виправдав. Але про це буде нижче.

Під час вуличних боїв необхідно суворо дотримуватися правил вогневого прикриття, без якого просування в місті неможливе, - доки одні просуваються, інші залишаються на місці, забезпечуючи вогневу підтримку. Вогнева підтримка - це вогонь на знищення по всіх діючих вогневих точках противника. Вогонь ведеться частий, автоматичний, у цьому разі не обов’язково влучити в амбразуру, цілком достатньо, коли кулі засиплють стрільця уламками цегли та не дадуть йому вести прицільний вогонь. Тож у наступі розділяються на штурмову групу та групу прикриття. Коли штурмова група, просунувшись на 60 - 70 метрів, залягла, вона відкриває стабільний вогонь. Під його прикриттям підтягується група прикриття. Після того, як вона відкриє вогонь, штурмова група робить черговий кидок. Автоматники штурмової групи ведуть вогонь по цілях на протилежному боці вулиці (так зручніше стріляти), не забуваючи, звичайно, контролювати ситуацію позаду себе.