Валерій Бобрович - Щоденник сотника Устима

Наступного дня я познайомився з «контингентом». Добровольців, як правило, добирали з молодих, недосвідчених або тих, хто в чомусь не догодив начальству. Переважна більшість не горіла бажанням підставляти свої голови за комуністичні ідеали.

Флот, завдяки своїй поінформованості, завжди відзначався своєю революційністю та демократичністю, тому більшість завжди тихенько ненавиділа більшовицьку наволоч. Загалом, українські патріотичні настрої на флоті чи Російської імперії, чи Совітського Союзу були завжди досить-таки сильні. З вибухом революції в Росії українці, що їх чимало служило в царському флоті, одразу почали організовуватись. Найсприятливіші умови склалися на Чорноморському флоті, де українцями було більш як 75% особового складу. Реально стала можливою повна українізація всього Чорноморського флоту.

На Балтиці українці, зорганізувавшись, поставили над собою «Український військово-морський революційний Штаб Балтійського Флоту», який очолили старший лейтенант М. Зілинський і лейтенант С. Шрамченко. Завдання стояло довкомплектувати українцями-моряками команди крейсера «Світлана», й ескадрених міноносців «Україна», «Гайдамак» та інших, і перегнати ці кораблі під українським прапором до Чорноморського флоту. На жаль, прихід до влади більшовиків не дав здійснитися цим намірам.

Комендант Чорноморського флоту, віце-адмірал Колчак, поставився прихильно до українізації флоту, як до здорової течії серед тодішньої руїни. З кінця квітня 1917 року майже на всіх кораблях Чорноморського флоту вже існували свої українські корабельні ради. Одним із перших кораблів Чорноморського флоту, який підняв український прапор, був міноносець «Завидний», 24 грудня 1917 року підняв український прапор один із найбільших кораблів колишньої царської Росії, велетень-дредноут лінійний корабель «Воля». 29 квітня 1918 року увесь Чорноморський флот підняв український прапор.

На жаль, український флот зруйнувала соціалістична Центральна Рада. Незважаючи на запеклий опір націоналістично налаштованих моряків, вона скасувала примусову військову службу на флоті та запровадила добровільне поповнення флоту на підставах народної міліції. Дурнішого нічого придумати було неможливо. Дурість буває страшнішою за зраду. Цей закон було скасовано за часів гетьманату, але вже запізно.

Український націоналістичний рух на флоті тривав і за радянської влади. Усім відоме Кронштадтське повстання очолював матрос-українець, якого всі його товариші називали Петлюрою.

Наприкінці 1969 - на початку 1970-го років у морехідних училищах Херсону існувало щонайменше два націоналістичні гуртки. Один з них у морському училищі рибної промисловості, на жаль, був розгромлений.

У 1992 році на Чорноморському флоті шовіністичним букетом розквітла «касатоновщина»:

- продано стратегічний запас пального;

- зруйновано казарми на острові Зміїний;

- за безцінь на брухт у Туреччину було продано більшість підводних човнів дивізії підводних сил Чорноморського флоту (в складі трьох бригад та окремого дивізіону);

- таємною директивою через фахівців управління військових сполучень і військового приймання з мобілізаційних запасів на українських судноремонтних і суднобудівних заводах вилучалися станції системи радіолокаційного розпізнавання «Пароль»…

Саме в цей час на СКР-122 екіпаж прийняв військову присягу на вірність народу України, підняв синьо-жовтий прапор і вийшов з військової бази Донузлав до берегів Одеси. Командував героїчним сторожовиком капітан-лейтенант Сергій Настечко. Адмірал Касатонов послав на перехоплення старенького сторожовика сучасний фрегат проекту 1135 та швидкісний малий десантний корабель на повітряній подушці. Гармати, реактивні установки націлилися на втікача. Тільки завдяки тому, що кораблі вже перебували в зоні дії берегової охорони одеського району, вдалось уникнути кровопролиття. Незламним було прагнення українських моряків служити своїй Батьківщині. СКР-112 дійшов до Одеси.

Отже, планів, як уникнути поїздки до В’єтнаму - захищати інтереси «матінки»-Росії, було більш ніж досить. Найпростішим було напитися й потрапити до витверезника або загубити паспорт, але ми не встигли. Передусім «добровольців» узяли під варту та відібрали паспорти.

Практика засилання військових радників, коли, як це було в Ефіопії, кількість радників перевищувала офіцерський корпус країни, межує з відкритим військовим втручанням. Досвід Кореї, Куби, Конго, Заїру, В’єтнаму, Ефіопії має свою специфіку розв’язання кадрових проблем: починають «мести» всіх підряд. Хіба це жарт - набрати 11 500 тих, хто палко бажав би вирушити в Ефіопію на війну.