Під час нашої збройної визвольної боротьби в Україні росли, наче гриби після дощу, повстанські ватажки. Бойовий склад їхніх повстанських відділів вагався від кількох десятків до кількох тисяч, а іноді й десятків тисяч. Серед тих повстанських отаманів були національно свідомі українці, люди ідейні й слухняні вояки. Своїми загонами вони не раз ставали в пригоді нашій Дійовій армії й назагал прислужилися своїй Батьківщині. Таких отаманів було найменше. Поруч них треба згадати й отаманів "льокального характеру", що обмежували свою діяльність до оборони свого села, чи своєї волости. Ці отамани "поза деревами не бачили лісу" і тому їхній вклад на визволення України був малий, але все ж таки треба зарахувати до категорії позитивних отаманів. На превеликий жаль, у ті переломові для України часи, коли вирішувалася доля її державности, найбільше було отаманів неґативних, що своєю ментальністю були подібні до "отамана" в лапках Козир-Зірки, цього "ні від кого незалежного", а своєю діяльністю, нерозважною і густо-часто кримінального характеру, лише компромітували уряд УНР, влади якого вони не визнавали й діяли виключно на власну руку й у власних інтересах. Їхня розперезано-шкідлива й свавільна акція, така фатальна для долі України, ввійшла до нашої новітньої історії під назвою "отаманія".
У той час, коли чимало серед позитивних повстанських отаманів поклало свої буйні голови за славу і волю України, більшість негативних "отаманчиків" або збольшевичилась, або закінчила своє життя як криміналісти; декого з них наших урядом покарано на горло. Систематичної боротьби з такими "горе-отаманами" в умовах того часу, на території тодішньої УНР, провадити не було можливости, бо територія та була змінною… Незалежно від цього, такі "отамани" знаходили підтримку в партійних колах, що хотіли мати "своє військо" для збільшення впливу тої чи іншої партії на Уряд… Сам Головний Отаман надавав великого значення повстанському рухові й тому повстанські отамани різного ґатунку мали від нього опіку й грошеві засоби. У цьому випадку Головний Отаман діяв у добрій вірі. Віра ця була ілюзією, але, хоч більшість опікуваних ним отаманів не виправдала його довір'я, то все ж, це не зневірювало його. "Якщо бодай один із них виконає покладене на нього завдання — моя підтримка їх виправдана", — відповідав Головний Отаман на закиди йому в цій справі. У цьому випадку не можна було признати рацію його ілюзії.
Розділ ХХV
Зміна на нашу користь на Проскурівському фронті. Перехід Української Галицької Армії р. Збруч. Наступ групи отамана Ю. Тютюника на ст. Жмеринка. 3-тя дивізія провадить бої за підступи до ст. Вапнярка. Захоплення станції Вапнярка
У другй полонині липня 1919 року тяжке становище на фронті нашої проскурівської групи, що складалася з Запорожців і Січових Стрільців, поволі тратить свій критичний характер. Успішний контр-наступ цих наших бойових частин змушує ворога до загального відступу. 24-го липня Запорожська група переслідує червоних у напрямку м. Ярмолинці, а Січові Стрільці — на м. Городок. У половині липня, того року, розпочався перехід УГА р. Збруч. Шикувався спільний наступ обох армій. УГА зосереджувалася за фронтом проскурівської групи. Один із її корпусів вже вирушив із м. Дунаївці до м. Нова Ушиця. Налагоджено зв'язок із штабом армії. Група от. Тютюника-Божка поволі наближалася з боями до ст. Жмеринка. Загальна ситуація на всьому фронті Армії УНР покращала, зміцнилася.
Комдив 3 рішив перейти до наступу. Ситуація вимагала скупчення всіх сил дивізії для міцного удару, але вона не була в стані заатакувати ворога всіма своїми силами, бо 9 полк мусів прикривати ліве крило 3-ої дивізії з боку Жмеринки. До червоних підійшли свіжі сили і тому Комдив просив Штаб Армії спонукати отамана Тютюника до пожвавлення його дій.
7-ий Синій полк усе ще тримався біля ст. Юрківка. Щодня він провадив бої з ворожими бронепотягами, успішно відбиваючи всі їхні спроби висадити десанти піхоти. Його новим завданням було захопити села — Горішківку і Жолоба. Здобувши ці села, 7-ий полк змушений був перейти до оборонних боїв проти ворожої піхоти, що її підвозили бронепотяги. І знову головну ролю в боротьбі з бронепотягами відігравала синя батерія. Цілий день, майже безперестанно, відбувався гримотливий артилерійський герць. У повітрі верескливий грохіт гармат і несамовите виття літаючих стрілен. Славетний командир синьої батерії, сот. Шура-Бура, влучним огвем змушує ворожі бронепотяги відійти до ст. Вапнярка.
Читать дальше