Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

— Вірте мені, я це найбільше відчуваю, бо мушу часом марнувати цілі дні на переговори з лідерами партій, щоб їх замирити … На жаль, я нічого не можу зробити, бо якби я почав викорінювати це зло, то з мене зараз же зробили б диктатора і в наслідок цього проти мене розпочалася б ворожа акція. До чого це могло б привести, коли ми оце тільки що, прорвавшись через річку Збруч, вискочили з тиску й ледве тримаємось, — домислити не важко… — відповів Головний Отаман.

Малося враження, що він був дослівно в "полоні" партій, але, як людяна розумна й державно дозріла, здавав собі справу з можливості трагічних наслідків партійного розбрату під час війни. Все мавши на меті скерувати монолітно зусилля всіх наших партій для осягнення головної цілі нашої збройної боротьби — визволення України, — він робив усе, що тільки міг, щоб таких наслідків уникнути, хоч часто-густо мусів ховати свою амбіцію до кишені.

Державно недозрілі лідери українських партій (за дуже малим винятком), що не були ще в стані відрізнити взаємопоборювання во ім'я партійних інтересів від збройної боротьби за визволення нації, могли б дійсно піти на авантюри, що загрожували б нашій армії руїною й тим самим — ліквідацією УНР. Такою загрозою, наприклад, була авантюра отамана Оскілка.

— Симоне Васильовичу! Чи не могла б наша армія сама, власними силами, припинити безладдя в нашому державному центрі й розігнати тих, що лише гальмують державну працю? Це ж так легко перевести в життя! Якщо дозволите, полк. Вишнівський вирушить завтра до Кам'янця зі своїм полком і на протязі одної доби зробить там порядок — заризикував я запитати.

— Ні! Такого дозволу я не дам — поспішно відповів Головний Отаман.

Було видно, що ця моя пропозиція його схвилювала. Ця наша розмова, під акомпаньямент гарматної стрілянини, стверджує, що Симон Петлюра не мав жадних аспірацій стати диктатором, як це йому дехто закидав. Пізніше, коли партійні сварня перетворилися в якусь політичну орґію, й нам прийшлося знову говорити про це, він нарешті погодився, щоб я вислав до Кам'янця лише одну кінну сотню, так би мовити, для остраху. Це було до нічого, бо сотню цю використано лише для охорони нечисленних військових складів, що з них розкрадалося державне майно…

Появлення в Кам'янці Подільському кінної сотні, яка мала наказ продефілювати по головних вулицях міста, звичайно викликало чимало різних коментарів у партійних колах щодо мети її прибуття. Через кілька тижнів командир сотні звернувся до мене з проханням повернути сотню на фронт, бо "козаки від безділля зледащіли"… За згодою Головного Отамана, сотню повернено до дивізії. — Повертаю до відвідин Головного Отамана.

Біля 17-оІ годин темп бою на фронтові дивізії почав слабнути, а стрілянина відпалювалася на схід. Симон Петлюра мав велике бажання відвідати полки на їхній передовій лінії, але мені пощастило відмовити його від такого ризикованого кроку. Нарешті одержано донесення від полк. Шандрука, полк якого, як ми вже згадували, захопив був м. Копайгород і дійшов до східньої його околиці. К-ир 9-го полку доносив, що за годину після захоплення ним містечка, ворог перейшов до контр-атаки; водночас червоноармійці, що переховувалися в містечку, в місцевих більшевиків, розпочали стрільбу по стрільцях із тилу. Полк опинився в скрутному становищі і, щоб вийти з нього, був змушений відступити з боєм на західню околицю містечка. Після перегрупування 9-ий полк перейшов до контр-атаки. Завзятий бій на вулицях Копайгорода та його околицях скінчився повною перегою наших стрільців. 9-ий полк ще раз виявив надзвичайну боєздатність взагалі, а приділений до полку Буковинський курінь зокрема. Втрати полку: кілька забитих старшин і козаків і чимало ранених.

7-ий Синій і 8-ий Чорноморський полки також розбили вщент ворога й заняли села: Берлінці Лісові, Берлятка й Обухів. Втрати їхні були рівнож поважні. Головний Отаман, вислухавши донесення, від'їхав, наказавши передати частикам 3-ої дивізії його подяку за так успішний бій.

За цей пропам'ятний день 3-тя дивізія витримала тяжкий бойовий іспит і з честю виконала покладене на неї завдання. До наших рук дісталося кількасот полонених, чимало зброї та інші трофеї. Залізничне сполучення Жмеринка — Могилів нами перервано. Група червоних в районі Могилева була відтята від півночі. 3-тя дивізія щораз ближче наближалася до своєї головної мети — Вапнярського залізничного вузла.