Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

— Олександре Івановичу! Я хотів би порозмовляти з Вами.

Для розмови обоє відійшли вбік. Нам пощастило почути чимало думок Симона Петлюри і його поглядів на сучасне й майбутнє і, своєю чергою. Висловити перед ним свої власні міркування. Про це колись перекажемо окремо. але вважаю за конечне згадати тепер головні теми нашої розмови.

До таких тем належали: міжнародне становище й Україна та Армія УНР і її операції.

На першу тему розмови були дуже короткі. Український Уряд вживає всіх можливих заходів, щоб переможна Антанта визнала Україну й допомогла їй в боротьбі за самостійність і державність, головним чином зброєю, амуніцією й медикаментами. Без усього цього виграти війну неможливо, але водночас успіх дипломатичних заходів Уряду УНР залежить від успіху визвольної збройної боротьби нашої армії. Жалюгідним і для нас фатальним є те, — продовжував свою думку Симон Петлюра, — що Европа не звертав уваги на те, що з "голими руками" осягнути успіху на полі бою не можна. Якби наша армія спромоглася здобути Київ і Одесу тією силою й тими технічними й медичними засобами, що ми їх ще посідаймо, наколи б сталося таке чудо, бо інакше його назвати не можна, — то наше становище кардинально змінилося б як на нашому внутрішньому, так і на міжнародньому форумі, і звільнення території України від московського окупанта не було б аж так тяжкою проблемою до її позитивного розв'язання, як це є тепер, Особливо захоплювала Головного Отамана думка про зайняття м. Одеси. Тоді, казав він, можна було б, через порти Чорного моря, нав'язати торговельні зносини з Европою і ми могли б тоді дістати все те, що нам потрібно. Тоді ж він висловив бажання, щоб 3-тя дивізія, здобувши залізничну лінію Жмеринка — Одеса, своїм головним стратегічним завданням мала захоплення Одеси, На чолі того війська, що мало б виконати це завдання, на думку Петлюри, мав би стати я. Але водночас Симон Петлюра висловив сумнів щодо можлнвости здобуття нами Одеси. Затяті прихильники першенства походу на Одесу, залишивши столицю України — Київ — на "потім", не хочуть прийняти під увагу, що поки ми дамо собі раду з червоною армією (якщо дамо) на Одеському фронті, місто Одеса буде зайнято Добровольчою армією ген. Денікіна, за яким стоїть Антанта. З другої руки, скерувавши головні наші сили на Одесу, ми ослаблюємо ліве крило нашої армії й залишаємо його під загрозою знищення, а цілу армію наражаємо на прорив фронту й удар з тилу, — закінчив Петлюра й перейшов на Іншу тему.

Згадавши про сусіда 3-ої дивізії по фронту — Запорізьку Січ — він висловив своє незадоволення тими порядками, що їх завів у своїй Січі отаман Божко, як рівнож неслухняністю й недисциплінованістю самого Божка.

— Якщо буде продовжуватися безладдя в Запорізькій Січі, то треба буде обеззброїти її й розформувати. Це завдання прийдеться виконати Вашій дивізії — звернувся Головний Отаман до мене.

— На мою думку, — відповів я. — покладати на бойову частину завдання жандармського характеру незручно, бо не випадає з етичного боку виступати проти свого бойового товариша. Для такого роду завдань найбільше налається начальник контр-розвідки штабу армії, полк. Чоботарів, ми чолі його спеціяльних військових вдділів; крім того, от. Божка підтримують деякі партійці в Кам'янці Подільському. Вони, без сумніву, напастували за це 3-тю дивізію, пришпиливши їй знову "контр-революцію", як це вже різ було, коли наш старшина зірвав у клюбі червоний прапор із написом: "Пролетарі всіх стран єднайтеся!"

Повторивши ще раз своє наполегливе прохання не покладати на нашу дивізію завдання жандармського характеру, я водночас звернув увагу Головного Отамана на конечність рішучої боротьби з "отаманією", що дає себе негативно знати не тільки в повстанських загонах, але й, на жаль, у нашому війську. Найгіршим є те, що вияви отаманії все знаходять підтримку зверху… Ось і тепер один із безробітних "отаманів", неславно відомий Омелько Волох, приступив до формування якогось окремого куреня і то з невідомою метою. Особа Волоха є широкознаною, як відомого авантюрника, що був у контакті з партійними колами крайнє лівих переконань.

Скориставшися з наших дружніх взаємовідносин, що датувалися ще з 1917 року, й взагалі великої приязні між нами. я рівнож звернув його увагу й на бездіяльність нашого запілля і різних міністерств, які з кожним днем розбухали кількістю зайвих урядовців, а головне — на партійну боротьбу і намагання партій втягнути в цю боротьбу нашу армію, На порядку донному були їхні спроби завербувати до своєї партії окремих старшин і козаків дивізії, ба! — навіть самого Комдива… Все це робиться для того, щоб мати спою партійну "армію", що на неї можна було б опертися під час партійних сварок, або, щоб впливати на Уряд, Головного Отамана тощо… Було це дуже прикре явище, але в 3-ій дивізії, на славу всього її складу, така руїнницька акція викликала лише обурення й глузування.