Наталія ЯКОВЕНКО - Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Протягом століття, доки Галичиною правили Ростиславичі, на Волині текло своє, не менш напружене життя. До 1170-х років волинські волості підпорядковувалися або прямо Києву, або передаючись у тимчасове держання ставленикам київських правителів. Проте за Ізяслава Мстиславича, онука Володимира Мономаха, ця традиція була змінена: Ізяслав разом з родиною переїхав до Володимира і оселився там, немов у власній спадковій отчині. У 1148, 1150 та 1153 рр. йому довелося збройно захищатися, а після Ізяславової смерті (1154) спроба повернути Волинь під владу Києва повторилася ще раз, проте й син Ізяслава Мстислав зумів її відбити.

Після смерті Мстислава його сини поділили Волинську землю на уділи, однак старшому з них – Роману Мстиславичу– вдалося об'єднати братів під власною зверхністю, а з приєднанням у 1199 р. Галичини стати володарем одного з найбільших князівств тогочасної Русі. Галицько-Волинський літопис, називаючи Романа самодержцем і переможцем усіх поганських народів (князь справді здійснив ряд успішних походів на ятвягів, що непокоїли набігами Волинь, і на половців), описує його з пишномовною піднесеністю:

На авторитет Романа вказує те, що саме в його володіннях знайшов притулок вигнаний 1204 р. з Константинополя хрестоносцями візантійський імператор Олексій III Ангел. У 1203 р. галицько-волинський князь, як оповідає, спираючись на якесь нині не збережене джерело В. М. Татіщев, нібито висував власний проект доброго порядку, тобто реорганізації владної моделі Русі. У шести найбільших князівствах – Галицько-Волинському, Володимиро-суздальському, Полоцькому, Чернігівському, Смоленському і Рязанському – пропонувалося запровадити майорат, тобто обов'язкову передачу княжого столу старшому синові, і лише ці шість володарів, подібно до князів-курфюрстів Німецької імперії, мусили обирати верховного київського правителя. Якою була б доля цього проекту (коли він насправді існував), сказати важко – у червні 1205 р. Роман, здійснюючи один з багатьох пограничних походів у Польщу, був разом з невеликим загоном раптово оточений і вбитий у бою.

Помираючи, Роман лишив двох малолітніх синів – чотирирічного Данила і дворічного Василька. Його вдова, княгиня Анна (гіпотетично – дочка візантійського імператора Ісаака II Ангела), заручившись підтримкою угорського короля Ендре II Арпада, була визнана боярами реґентшею при малолітньому Данилові, але втримати владу не змогла. Восени 1205 – навесні 1206 р. удільний белзький князь Олександр Всеволодович, племінник Романа, за допомогою краківського князя Лешка Білого зайняв місто Володимир, а в Галичі утвердилися сини Ігоря Чернігівського (героя "Слова о полку Ігоревім") Володимир, Роман і Святослав, котрі по матері доводилися онуками Ярославу Осмомислу, тобто могли законно претендувати на галицьку спадщину. Княгині Анні довелося утікати в Ляхи спершу з Галича, а далі й з Володимира. Відтак Данилове дитинство пройшло при дворі його дядька, угорського короля, а самій Анні з Васильком вдалося через деякий час повернутися на Волинь, щоправда не до Володимира, а до провінційного Белза.

Брати Ігоревичі, осівши в Галицькому князівстві, швидко увійшли в конфлікт зі свавільними галицькими боярами. Про гостроту протистояння свідчить те, що, подавляючи якусь змову, чернігівці ризикнули вдатися до репресій, під час яких за неясних обставин було вбито 500 бояр, а інші розбіглися – утекли до Угорщини. Саме тут під королівською протекцією мешкав малий Данило, тож галичани оголосили королеві про бажання повернути його на княжий стіл. Протягом 1210 р. з'єднані сили угорців і місцевої знаті взяли з боями Перемишль, Звенигород і Галич, і дев'ятилітній Данило був урочисто посаджений на престол, проте ненадовго: в сум'яттях заколоту 1213 р. один з наймогутніших галицьких бояр Володислав Кормильчич в'їхав у Галич і вокняжився, і сів на столі, а Данила відвезли до матері на Волинь. Князем на Русі міг бути тільки син князя, тож цей ексцес став прологом до нової колотнечі, в підсумку якої Ендре II передав галицьке княжіння своєму п'ятирічному синові Коломану (Кальману). За санкцією папи Кальман у 1217 р. був офіційно коронований на Королівство Галицьке. Опорою ж малолітнього короля мали стати проугорськи настроєні бояри на чолі з одним з найбагатших людей Галичини Судиславом.