Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Новгородская первая летопись старшего и младшего извода. С предисловием и под редакцией А.Н.Насонова . – Москва, Ленинград, 1950 (далі – НПЛ). – С. 33.

ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 722.

Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К., 1986. – С. 86.

Рапов О.М. Княжеские владения на Руси в X – первой половине XIII в. – С. 54, 140–141, 159, 190 та ін.

Головко А.Б. “Ромейская империя” в представлениях древнерусских мыслителей // Славяне и их соседи. Этнопсихологические стереотипы в средние века. – Москва, 1990. – С. 82–92.

У сполученні імен Роман і Борис (хресне ім’я Романа) проглядається вплив поширеного на півдні Русі вже у перші половині XII ст. борисоглібського культу. Це, на нашу думку, можна розглядати як додатковий аргумент на користь факту народження князя у Переяславлі, місті, неподолік від якого за агіографічною традицією загинув Борис Володимирович “Святий”.

ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 343.

ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 345.

ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 479;

Котляр Н.Ф. Отражение в “Слове о полку Игореве” государственной структуры Руси эпохи феодальной раздробленности // Древнейшие государства на территории СССР. 1985 г. – Москва, 1986. – С. 67.

ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 346.

ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 489.

ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 502.

Про Івана Ротиславича “Берладника” див.

Коновалова И.Г., Перхавко В.Б. Древняя Русь и Нижнее Подунавье. – Москва, 2000. – С. 71–74;

Головко О.Б. Слов’яни Північного Причорномор’я доби Київської Русі і проблема витоків українського козацтва // Український історичний журнал. – 1991. – № 11. – С. 24–35.

Наведено за вид.: MPH. – T. 2. – P. 22.

Kuczyński S.M. Studia z dziejów Europy Wschodniej X–XVII w. – Warszawa, 1964. – S. 27.

В монографії “Давня Русь і Польща в політичних взаємовідносинах X – XIII ст.” автор цих рядків ставив під сумнів можливість союзу Ізяслава Мстиславича з князівським домом Пястів в 50-60-х роках XII ст. ( Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X – первой трети XIII вв. – С. 81), але зараз вважає, що перебіг тогочасних подій свідчить на користь союзу волинського та галицького князів з Польщею. Відзначимо, що в роботах В.Т.Пашута та Б.Влодарського взагалі применшується ступінь активності взаємин Русі та Польщі в 50-60-ті роки XII ст. Див.:

Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. – Москва, 1968. – С. 158;

Włodarski B. Sojusz dwoch seniorów. Ze stosunków polsko-ruskich XII wieku // Europa – Slowiańszczyzna – Polska. – Poznań, 1970. – S. 362.

ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 519, 526.

ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 766.

Див.: Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X – первой трети XIII вв. – С. 81.

ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 533.

Греков Б.Д. Киевская Русь – М., 1953. – С. 512.

Vincentii Chronicon. – L. 4, 23.

Дядя Романа князь Генріх в 1154 р. із загоном рицарів невдовзі після завершення другого хрестового походу протягом року перебував на Близькому Сході, відвідав Ієрусалім. Відомо, що він, повертаючись додому, запросив до Польщі рицарський орден іоаннітів. Життю та діяльності Генріха Сандомирського присвятив свій роман “Червоні щити” відомий польський письменник Ярослав Івашкевич.

Томашівський С. Українська історія. Старинні і середні віки. – Львів, 1919. – С. 85.

Повесть временных лет. Под редакцей В.П.Адриановой-Перетц. – М., 1950. – Ч. 1. – С. 158.

ПСРЛ. – Т. 2. – Стб. 543.

НПЛ. – С. 220. Невідомо на якій підставі Ю.О.Лімонов вважає, що новгородці прийняли Романа під тиском Мстислава Ізяславича ( Лимонов Ю.А. Владимиро-Суздальская Русь. – Ленинград, 1987. – C. 68).

Котляр М.Ф. Політичні взаємини Києва і Новгорода в XII ст. // Український історичний журнал. – 1986. – № 9. – С. 19–29.

Толочко П.П. Древняя Русь. Очерки социально-политической истории. – К., 1987. – С. 136–138.

Kijas A. Posadnik Jakun Miroslawowicz. Przyczynek do dziejów walki o wladze w Nowgorodzie Wielkim w XII wieku // Ars historica. Studia z dziejów powszechnych Polski. – Poznań, 1976. – S. 102.

НПЛ. – С. 220.

НПЛ. – С. 220.

НПЛ. – С. 221.

НПЛ. – С. 221.