Олександр ГОЛОВКО - Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття

Визнаючи правильність думки про значну різницю в характері політичних процесів розвитку Галичини і Волині, необхідно відзначити, що все це не дає, одночасно, підстав для різкого протиставлення цих регіонів саме в контексті протистояння цих тенденцій. [443]На Волині були досить впливові антикнязівські (по відношенню до головного волинського, “земельного” князя), сепаратистські сили, і, в той же час, в Галичині було чимало прихильників посилення князівської влади. Розглядаючи конкретні верстви населення, що підтримували чи не підтримували об’єднавчі процеси, дослідники досить часто характеризують їх за класовими або становими ознаками, хоча такий підхід не є у значній мірі вірним. Так, навіть досить бунтівне галицьке боярство було неоднорідним. Значна частина його допомагала Романові Мстиславичові в 1188–1189 рр. Навряд чи без підтримки представників боярства Галичини Романові вдалося зайняти Галич в 1199 р., активно використовувати галицькі полки у походах у Південну Русь, проти половців та поляків. М.І.Костомаров справедливо відзначав, що без сильної партії Роману навряд чи вдалося утвердитися в Галичі, наявність її сприяла боротьбі нащадків Мстиславича з суперниками. [444]Формування нового державного організму, що започаткував князь Роман наприкінці XII – на початку XIII ст. відкривало великі можливості для посилення галицькому магнатству. І.Б.Греков справедливо пише, що “перенесення столиці великої феодальної держави в новий центр відкривало можливість феодальній верхівці цього центру для посилення їх економічних та політичних позицій” . [445]

С.Томашівський писав, що Роман “був творцем першої національної української держави, якої основу дала Галичина” . [446]Автор цих рядків не може погодитися з таким категоричним твердженням, тим більше, що львівський вчений вважав, що означена держава прийшла на зміну Русі, але вважає, що Роман, відчуваючи веління та подих часу, утворив в умовах поступового складання української середньовічної національності на базі волинських та галицьких етнічних формувань східнослов’янської етнічної спільності державно-політичне утворення, яке в перспективі повинно було перетворитися на феодальну централізовану монархію. Доказом останнього було відносно довге збереження державних інституцій на Волині та в Галичині (до середини XIV ст.) у вкрай складних умовах золотоординської навали, експансії угорських, польських та литовських володарів. Я.Д.Ісаєвич пише, що за всіма ознаками слова “князівство” та “держава” є синонімами, а по відношенню до державно-територіального утворення, головними складовими якого наприкінці XII – в першій половині XIV ст. були Волинь та Галичина і де правили Роман та його нащадки, можна застосовувати поняття “Галицько-Волинська держава”. [447]Враховуючи загальноісторичні тенденції розвитку, на наш погляд, є підстави погодитися з такою думкою. Дійсно, в науці використовується поняття “Київська держава”, проте під владою її правителів, що сиділи в Києві, східнослов’янські землі перебували у повному складі лише тільки в правління князя Володимира I Святославича! Тому поняття “Київська держава” не поглинає поняття “Русь”, під яким традиційно розуміється комплекс східноєвропейських земель, де мешкали східнослов’янські племена. Протягом ста п'ятдесяти років існування держава Романовичів теж не була постійно єдиним державно-політичним комплексом, проте в XIII – першій половині XIV ст. існувала стабільна тенденція до об’єднання та збереження єдності земель Південно-Західної Русі. Це є доказом змін, що відбулися на території Волині і Галичини цього часу у порівнянні з періодом X – XII ст., вагомим аргументом щодо можливості науково коректного використання поняття “Галицько-Волинська держава” як потенційного прообразу якісно нового за змістом державного організму в Східній Європі. Важливим доказом висловленої позиції є не тільки аналіз політичних процесів в Південно-Західній Русі, а і розгляд ідеологічного життя краю в правління синів та онуків князя Романа Мстиславича.

19 червня 1205 р. загинув володар майже всієї Південно-Західної Русі Роман Мстиславич. З життя пішла яскрава політична постать, діяльність якої протягом багатьох років впливала не тільки на розвиток давньоруських земель, а й багатьох інших країн та народів Східної та Центральної Європи. Свідченням цього є численні згадки про східнослов’янського володаря в польських, західноєвропейських та візантійських пам’ятках.