Пізніше М.Ф.Котляр значно уточнив датування повідомлення візантійського автора, довівши, що воно не має відношення до події, описаної в літопису, а розповідає про невідомий давньоруським книжникам похід Романа проти степовиків 1197/1198 р. [327]Виходячи з цього, є всі підстави вважати, що запропонована М.Г.Бережковим хронологія подій потребує уточнення. На нашу думку, саму війну Рюрика і Романа слід датувати 1201 р., а похід Романа (другий після походу 1197–1198 р.) на половців стався 1202 р.
Думається, що таке датування подій у Південній Русі відповідає і самому їх перебігу. Для організації воєнних акцій ворогуючим сторонам, особливо Рюрику, треба було покласти чимало часу: встановити контакти з чернігівськими князями, зібрати війська. Тому дещо спірним, на нашу думку, є виклад подій у книзі П.П.Толочка: “ 1199 р. Помер галицький князь Володимир Ярославич, і Галич опинився в руках енергійного Романа Мстиславича. Рюрик і Ольговичи тільки збиралися у спільний похід на Галич, як Роман появився під стінами давньої столиці Русі ”. [328]Між завоюванням Галича і походом Романа на Київ пройшло як мінімум більше року.
Зовсім протилежну позицію займав С.М.Соловйов. Російський вчений вважав, що Роман зайняв Галич в 1198 р., а у похід на Галич Рюрик вирішив йти в 1201 році, тобто через три роки, у зв’язку з цим історик ставить запитання: “ Природно, що київському князю не сподобалось утвердження Романа в Галичі, але чому він так довго зволікав з походом проти зятя?” . [329]У нас є підстави думати, що ніякого зволікання в діях Романа Мстиславича не було!
Обставини виступу Романа Мстиславича проти Рюрика свідчать, що до походу ретельно готувався і новий галицький князь, який і в даному випадку проявив себе передбачливим політиком. Зокрема, він налагодив дружні контакти з мешканцями столиці і інших міст “Руської землі”, “чорними клобуками”. Є відомості, що в 1200 р. у Константинополі перебувало посольство галицького князя, яке уклало з Візантією союзну угоду. [330]Безпосередньо похід було здійснено блискавично, військо з Галича “еха наборзе” , отже Рюрик до нападу не був готовий.
Завдяки цим попереднім діям, коли Роман підійшов до Києва, перед містом до його дружин приєдналися “чорні клобуки”, а мешканці міста відкрили “ворота Подольскыя в Копыреве конци” . [331]Перевага прихильників Романа була настільки відчутною, що невдовзі Рюрик і Ольговичі вимушені були вступити у переговори з галицьким князем, згідно яких Рюрик повинен був покинути Київ і їхати в Овруч, а Ольговичи повернутися додому.
Заслуговує на особливу увагу остання фраза літопису про події 1201 р. “И посади Всеволод Инъгваря Ярославича в Кыеве” . [332]Участь Всеволода у вирішенні долі Києва пояснюється великим політичним і військовим авторитетом суздальського князя, зокрема на півдні Русі. Важливо, що напередодні в 1199 р. Всеволод значно зміцнив свої позиції, коли посадив у Переяславлі сина Ярослава, а у Новгороді – Святослава. Але, безумовно, запрошення Всеволода до переговорів щодо долі київського столу було свідченням не слабкості, а великого політичного хисту Романа як політика. Роман розумів, що Всеволод не може бути надійним політичним партнером, але в тих умовах з ним треба було рахуватися.
Чому Роман сам не захотів сісти в Києві? Тут було, на нашу думку, декілька причин. По-перше, Роману треба було ще думати про збереження і зміцнення позицій в Галичі, по-друге, сама практика політичного життя другої половини XII ст. застерігала сильних князів-суверенів від спроб зайняти самостійно стіл у Києві. Поява Романа в Києві в той момент навряд чи призвела до посилення його позицій в місті на Дніпрі, а ворогів йому, без сумнів, додала б. [333]
В літописній констатації про вокняжіння Інгваря в Києві на першому місці вказується князь Всеволод, проте не треба забувати, що і в даному випадку ми маємо місце з прихильним не галицькому, а суздальському князю джерелом, автор якого перебільшує роль північного володаря. Саме поява волинського князя в столиці Русі є чіткою відповіддю, чия це була креатура. Не слід вважати, що Роман посадив у Києві зовсім слабкого, другорядного князя. [334]Відзначимо, що Л.В.Войтович відзначає, що в системі міжкнязівських відносин на Волині Інгвар був сувереном по відношенню до Романа, проте ця теза не підкріплена серйозними аргументами. [335]
В тих умовах князь Роман міг розраховувати лише на близьких до себе волинських князів, серед яких після нього його дворідний брат був одним з найбільш авторитетних (останній рідний брат Романа Всеволод помер у 1195 р.). Цей князь згадується у “Слові о полку Ігоревім”, пізніше в 1212 р., він буде ще раз князем у Києві. На початку XIII ст. Інгвар Ярославич фактично виконував функцію князя-намісника галицько-волинського князя в Києві, і є всі підстави гадати, що справлявся він з ними на належному рівні. Нагадаємо, що тоді Роману продовжували безпосередньо належати стратегічно важливі володіння в Пороссі.
Читать дальше