Ярослав Штендера - Засуджений до розстрілу

* Як зазначає В. Євтимович, цей документ "це сповідь і заразом заповіт одного з пацієнтів д-ра Лисяка. Пацієнт, який, помираючи від сухот в одному з львівських шпиталів, просив доктора Лисяка записати це для пізнішого опублікування. Цим пацієнтом — тестатором був бл. п. суддя Кривицький. Сповідь починається з освідчення тестатора, що він був предсідником суду, який засудив на кару смерти св. пам'яті полковника Болбочана". При кінці документу В. Євтимович пише, що "це зізнання судді Кривицького. виконуючи його передсмертну просьбу та свою йому обітницю, доктор засвідчив своїм підписом і печаткою і передав для опублікування п. П., а той останній — мені". Там же.

** Полковник Михайло Чоботарьов (часом — Чеботарів. Чеботарев І Чоботаров), колишній начальник контррозвідки штабу армії і начальник охорони Головного Отамана С. Петлюри, залишився контроверсійною постаттю навіть на еміграції. Крім арешту польською владою у 1936 році на підставі обвинувачень в шпигунській діяльності на користь більшовиків, за ним лишилася репутація чоловіка, який "убив бл. п. полковника П. Болбочана, умучував людей в Че-Ка, займався; шпіонажем, шантажував людей, грабував їх і т. п…" Справа навіть дійшла до Громадського Суду в Мюнхені. Він помер 4 лютого 1972 р. в Новбму Ульмі, Німеччина.

Лист Євгена Колодяжного, колишнього службовця в уряді УНР, без дати. З архіву полк. Петра Содоля-Зілинського. Також дивись: Мгр. О. Губчак. Думки на марґінесі книжки І. Кедрина "Життя, події, люди". — "Батьківщина", ч. 5, 4 березня 1972 і ч. 19, 30 жовтня 1976.

*** Ім'я Чоботарьова було також пов'язане з вбивством полковника української армії Юрія Отмарштайна в таборі українських полонених в Польщі. "Полк. Чеботарьов скидав вину на полк. Сушка, а полк, Сушко — на полк. Чеботарьова". Мгр. О. Губчак, цитована праця, ч. 19. В цій справі колишній сотник артилерії пише так: "Опінія майже цілої армії сходилася над розрішенням цієї загадочно!' таємниці, яку заслонювала зловіща, кривава тінь людини, що в усіх нас здавна викликала почуття презирства й ненависти… Чеботарів — виконавець різнородних "державних" доручень!.. Та й чому б було не виконати цього підлого' звірства тому, хто вже вмочив свої руки в кров передше забитого — другого видатного старшини — полк, П. Болбочана, а в pp. 1921—22 при помочі своїх "співробітників" — сот. Лінкевича Миколи і сот. Кравчика Василя — віддав до рук польської поліції у Львові галицьких революціонерів?!" Гриць Рогозний. Базар. — "Батьківщина", Торонто, ч. 2, лютий, 1988.

Негативну оцінку діяльності полк. Чоботарьова також дає О. М. Андрієвський. "Період (хоч і короткий) захоплення більшовицькою наукою тепер уже в минулому: все тоді робилося за більшовицьким зразком. Чрезвичайка на чолі з с. д. Чоботарівим, методи праці у неї більшовицькі. Я говорив з жертвами, що вирвались з її обіймів — з німецьким полковником Дорманом, п. Біденком (тепер у Австрії), Маєвським. Було щось подібне до Єжовщини; самі доручили Самусенкові навести порядок у Проскурові, потім розстріляли йото і жінку". О. М. Андрієвський, цитована праця.

Про те, що полк. Чоботарьов співпрацював з польською розвідкою, а потім перейшов на службу до німецької розвідки, також згадує др. Петро Мірчук. Революційний змаг за УССД. — Союз Українських Політв'язнів, Нью-Йорк— Торонто — Лондон, 1987, т. 2, ст. 240–241.

**** Про відмову козаків розстріляти полк. Болбочана згадує також Остап Войнаренко, який покликається на "Очевидця". Він твердить, що козаки, які відмовилися виконати пр/ісуд. належали до варти ген. Осецького. Одначе подане джерело помилково твердить, що розстріл мав відбутися 9 червня. В дійсності, суд розпочався щойно 10 червня. Остап Войнаренко, цитована праця, ст. 75 і там подане джерело.

27а. Сотник Микола Письменний цитована праця.

28. Борис Мартос. цитована праця, ст. 50.

29. Там же.

29. Там же.

30. М. Капустянський, цитована праця, ст. 110.

* В журналі "Крила", ч. 2, квітень 1952, Ярослав Гриневич опублікував статтю під заголовком "Смерть полковника, у 35-ліття страти полк. Петра Болбочана". Стаття, згідно з автором, основана на свідченнях Івана Луцева. колишнього службовця у штабовій сотні охорони уряду і члена суду, що розглядав справу Болбочана, і Михайла Андрійовича, який був членом відділу, що мав розстріляти Болбочжа. Стаття написана в суб'єктивному тоні і не подає прямих цитат з свідчень.

З приводу розстрілу появилсся декілька версій страти полковника Болбочана. В більшості версії основані на твердженнях інших, як наприклад, у випадку О. М. Андрієвського: "Викопали коло будки яму; Болбочан був уже непритомний, бурмотів: "Маруся, Маруся…" Не міг стояти, падав; тоді прив'язали його до загорожі й начальник чрезвичайки скомандував стріляти, але жовніри відмовились. Начальник крикнув: "Хто може застрелити?" — виступив з варти галицький жовнір і три рази вистрелив у Болбочана; мертвого кинули в яму і за: ипали. а кожух забрали. Оповідав мені про це харківський студент Кетало. Уночі священик з Холмщини, товариш Болбочана по партії Антін Матеюк переніс його тіло на Балинський цвинтар і там поховав по християнському обряду, а невідома жінка (гадали, що дружина генерала Сінклера) поклала на могилу живі квіти". О. М. Андрієвський, цитована праця. Цю версію можна відкинути з кількох причин. Болбочанові, правдоподібно, у військовій формі, не було причини натягати влітку кожух. По-друге, кому потрібний зглитий кров'ю кожух? Також не згадано, в якій функції виступав під час страти названий студент.