Владислав Карнацевич - Битва під Конотопом. 1659

23 вересня була оприлюднена царська грамота до традиційно антигетьманського Полтавського полку. В ній Олексій Михайлович вже відверто називає Виговського зрадником. Государ запевняє суспільство, що гетьман хоче «церкви Божі до кінця розорити, і вас єдиновірних православних християн з-під нашої… високої руки відігнати і учинити у вічному поневоленніу ляхів іу татар». Аналогічні грамоти були направлені до інших козацьких полків, на Січ, в слобожанські міста. Цар закликав козаків і посполитих розірвати з гетьманом та об'єднатися з московськими воєводами з метою усунути Івана Виговського. Це можна вважати оголошенням війни гетьманському уряду, хоча вона, власне, почалася ще влітку. Через три тижні відновлюються воєнні дії росіян проти поляків та литовців в Литві та Білорусії. В останній досить успішно воюють частини полковника І. Нечая. Його людям вдалося вибити російські залоги з декількох міст. А ось сам гетьман діє не зовсім зрозуміло. На початку жовтня він уходить з російського кордону, відпускає до Криму орду Калги і сам вирушає до Чигирина. Лише там він одержує звістку про повну готовність до походу в Україну нового російського воїнства.

В жовтні 1658 року із м. Охтирки на українську землю ступило 20-тисячне військо бєлгородського воєводи Г. Ромодановського. Далеко не в останній раз цей російський полководець втручався у події в Україні. Практично вся історія Руїни пройшла при активній його участі. Появі Ромодановського передували локальні, але важливі операції його союзників — охтирських козаків. Вони зайняли плацдарм в Полтавському полку, більш того, посприяли обранню на посаду полтавського полковника опозиційного до гетьмана К. Пушкаря. Саме він офіційно звернувся до бєлгородського воєводи по допомогу.

При воєводі були і козацькі загони, складені значною частиною саме з тих, що приймали участь в повстанні проти Виговського, слобожанські частини І. Донця. Козаків, яких згідно відписці воєводи царю, було на його боці біля ЗО тисяч, очолювали значний військовий товариш Іван Безпалий та осавул Вороник. Вже через три дні після появи на українських землях військо Ромодановського взяло Миргород. Згодом російсько-козацьке воїнство взяло та спалило Лубни, Чорнухи і багато інших міст. Взятий був і Конотоп. Літописець того часу так описує пограбування Ромодановським цього міста: «Він зустрів процесією від громадян міста, помолився і перехрестився перед ними по-христіянські, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи і сказав «винуватого Бог знайде, а війська треба потішити і нагородити за праці, в поході понесені».

Один з найбільших боїв цього етапу війни відбувся під Пирятином, де армію Ромодановського зустріли віддані Виговському козаки Ніжинського і Прилуцького полків, якими командував ніжинський полковник Григорій Гуляницький. Останній був вимушений відійти до Варви, де боярин Ромодановський тримав його в облозі майже шість тижнів. Але взяти місто росіянам і союзним їм козакам не вдалося. Гуляницький міцно тримав позиції. Згодом ми побачимо, що стійкий захист під час штурмів і облог став «коронним номером» видатного козацького полководця.

Тим часом Іван Виговський з братом Данилом намагався зміцнити свої тили шляхом взяття Києва. 30 жовтня гетьманські війська починають черговий штурм міста. Але ця операція завершилася повним провалом. Маючи величезну силу війська (за даними Шереметєва — до 50 тисяч козаків і 6 тисяч татар), Виговський, схоже, просто не зміг пояснити своїм людям, чому вони повинні проливати кров у боях з росіянами. Врешті-решт він зустрівся з воєводою під Києвом, промовив не дуже розбірливі слова вибачення, побожився, що не хоче воювати з государем і відступив, знов розпустивши війська.

Вдаючись до традиційного прийому завойовників, московіти вирішують розколоти українське суспільство через формування маріонеткового уряду. Тому в кінці листопада під пильним наглядом Ромодановського ті козаки, що прийняли його бік, обирають собі нового гетьмана — Івана Безпалого. За словами С. Величка, він «тримався боку Ромодановського та інших російських князів, як вовк кожуха, боячись хоч трохи віддалитись набік, щоб не потрапити до рук Виговського». Оскільки раду, яка його обрала, аж ніяк не можна було вважати загальною, гетьманом Безпалий став наказним. Так було започатковано принцип багатогетьманства, який і став підвалиною того періоду в історії України, який називається «Руїною». Прийде час і крім постійних двох гетьманів Лівобережжя і Правобережжя будуть з'являтися ще чисельні володарі булави, кожен з яких буде мати за опору різні верстви суспільства та підтримку різних іноземних государів.