Владислав Карнацевич - Битва під Конотопом. 1659

Гетьман не відрікався від своєї обіцянки діяти вогнем і мечем. Розбивши Пушкаря, Іван Євстахійович взяв Полтаву і досить жорстко, а багато дослідників використовують і слово «жорстоко» покарав козаків, а можливо і міщан, які підтримували бунтівного полковника. Про це свідчить чимало документів, розповіді не лише супротивників, але й соратників гетьмана. Ось що доповідав своєму керівництву московський воєвода, який був призначений до Полтави, але перебував на час битви у Бєлгороді: «Черкаський город Полтава тепер зруйнований і спалений без останку, коли великий государ призначив туди воєводу, то треба б цей город відбудувати зараз і спішно».

До покарання повстанців можна віднести і дозвіл, який гетьман дав татарам на збір ясиру з місцевих земель. Щоправда, літопис стверджує, що козаки Виговського домоглися від нього іншого дозволу — наздогнати татар і примусити їх звільнити захоплених українців, що нібито їм і довелося зробити. Але ж навряд чи козаки змогли повернути до життя тих, хто загинув під час татарських набігів або вмить відбудували спалені хати. Цілком логічно було б припустити, що «любові» до гетьмана Виговського у зв'язку з цією вікторією у населення Лівобережжя не додалося. Багато хто з українців залишав свої домівки та переїжджав за московський кордон, про що впевнено свідчать чисельні реляції московських чиновників.

Перемогу гетьмана над опозицією важко оцінити однозначно. З одного боку, це був безсумнівний успіх державників над «розкладовими елементами». Крім того, можна говорити про відчутну поразку московських політиків, які вбачали в існуванні Пушкаря важіль впливу на гетьмана. Збройний виступ Виговського проти повстанців у Москві вважали демаршем проти себе, бо російські посланці неодноразово вимагали від власника булави утримуватися від цього.

З іншого боку, війна принесла чимало жертв. Авторитет Виговського на Лівобережжі через покарання винних і татарську поведінку лише зменшився. «Чернь» була готова продовжувати боротьбу проти чигиринських «панів», на Січі перебували озлоблені низовики, що врятувалися після полтавського розгрому. Москва прямим втручанням своїх збройних сил в Україну була в змозі підпалити весь цей заряд пороху, що його не ліквідував Виговський. До того ж, змагаючись з опозицією за прихильність царського уряду, гетьман встиг пообіцяти допустити до своїх міст московські залоги, і воєводи зі своїми військами вже очікували на кордонах, а Шереметєв тим часом вже рахував майбутніх платників податків на Київщині.

Червень 1658 року розпочав нову стадію конфронтації гетьмана з Москвою. Скуратов почув від Виговського, що московітам потрібен такий гетьман, якого «можна за хохол водити». По прибуттю в Чигирин гетьман наказав стратити деяких представників старшин, яких історики називають налаштованими промосковські. Скуратова він не відпустив, але й не зустрічався більше. Від зустрічі з іншими представниками царя відмовився. Тим часом в Україну вступило велике військо Г. Ромодановського, що увійшло до Веприка і спустошило місцевість навколо. Окремо діяли козаки Барабани, який повернувся з півночі, одержавши, судячи з всього, «карт-бланш» від московських воєвод. У відповідь на відомості про вчинки государевих ратних людей і свого давнього опонента Виговський скликає до себе в Чигирин полковників, а по містах наказує зміцнити укріплення. Завдання стати під Києвом і чекати указу одержує полковник П. Яненко. На пропозиції Шереметєва і Ромодановського про зустріч чи то у Прилуках або в Києві гетьман іронічно відповідав, що дивується, чому для ведення розмови потрібно було приводити з собою стільки війська.

Московські воєводи продовжували діяти на свій розсуд. Прилуцький полковник був зміщений поза будь-якої поради з гетьманом, київський гарнізон був збільшений вдвічі, Виговський одержував чисельні звістки про жорстоку та образливу поведінку воєвод. Ось одне зі свідчень від полковника Нечая, яку він надіслав прямо до царя: воєводи «образи чинять, з домівок насильством виганяють, податків від них, як від селян хочуть, до того ж хохли ріжуть і кнутами б'ють, грабують». За словами Нечая, київський воєвода В. Шереметєв дозволив своїм людям нападати на козацькі володіння. Слід додати, що антимосковська агітація прибічників Виговського використовувала не тільки правдиву й достовірну інформацію. Щоб посполитим була більш розуміла небезпека з боку московітів, розповсюджувалися різні «страхітки» — крім обов'язкового перетворення українців на холопів (що до речі було не так вже далеко від правди, бо ми знаємо, що маси вільних людей до кінця XVIII століття стали кріпаками), московіти нібито хотіли примусити чоловіків вирощувати бороди і носити високі чоботи.