Ринат Полевой - Кубанська Україна

Чорноморці взяли активну участь у російсько-турецькій війні 1787 – 1791 рр. і відзначилися під час взяття турецьких фортець в Очакові та на острові Березань, а також під час взяття Аккермана, Болграда, Хаджибея, Бендер, Кілії, Ісакчі, Браїлова, Ізмаїла, в боях при Каушанах і Татарбунарах та у морських битвах.

Після закінчення російсько-турецької війни перед чорноморцями з усією гостротою постало питання про закріплення у постійне володіння земель між Бугом і Дністром. Але, як з’ясувалося, землі ці російський уряд вирішив роздати дідичам. Існування Чорноморського війська було поставлене під загрозу, тому козаки спрямували погляди на Кубань, де вони мали передані їм (у 1788 р.) указом Катерини II землі в Керченському куті [3] 3. I ПСЗ – Т. XXII, № 16605, п. 4. .

Кубанська земля вже була знайома запорожцям, які впродовж XVII – XVIII століть відвідували цей край, а то й селилися там. Як відзначав кубанський історик Федір Щербина, вони цілими ватагами без дозволу кошового начальства переправлялися через Азовське море до Єйського лиману і тут, вибравши собі полковника, старшин та отаманів, будували курені та пристановища, займалися рибальством і полювали все літо [4] 4. Щербина Ф. История Кубанского казачьего войска. – Екатеринодар, 1910. – Т. I. – С. 500. .

На початку 90-х років XVIII ст. Прикубанські степи стали безлюдними, тому що ногайські татари, які кочували на цих землях, були майже вщент винищені російськими військами під керівництвом Олександра Суворова.

“За словами Суворова, почалася жахлива рубка татар. Найголовніший їхній поводир, кунакайський мурза, був убитий… Татари були загнані у багнисту річку і, не бачачи порятунку, у припадку безсилої люті самі знищували свої коштовності, різали дружин і кидали у воду немовлят” [5] 5. Потто В. Кавказская война в отдельных очерках, эпизодах, легендах и биографиях. – СПб., 1887. – Т. I. – Вып. I. – С. 110 – 111. . Решта ногайських татар була виселена на Південний Урал. Хтось врятувався, втікши за р. Кубань.

Переселення – ефективний спосіб імперського управління. Неодноразово він був використаний і щодо українського народу, зокрема його бойової частини – козацтва, яке завжди становило для Російської імперії потенційну небезпеку, щопосилювалася в умовах загострення соціально-економічних протиріч.

Намагаючись зменшити соціально-економічну напругу в покріпаченій Україні, викликану посиленням гноблення і, відповідно, зубожінням козаків і селян, російський уряд вирішив спровадити з України козацтво – войовничий елемент, рушійну силу національно-визвольного руху, переселившичастину козаків на околиці імперії. Тим самим з-підукраїнського козацтва в буквальному розумінні вибивався ґрунт – рідна земля.

Цим переселенням досягалися й інші цілі. Зокрема, переселяючи українських козаків на Кубань, російський уряд мав на меті асимілювати їх шляхом перемішування з масою землеробського населення тодішньої Малоросії [6] 6.Стороженко Н. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и вначале XIX века. – К., 1898. – С. 41. . Ось що писав з цього приводу Микола Стороженко: “Переселеннямалоросійських козаків в інші губернії, що заохочувалось урядом і навіть, правильніше сказати, виникло за його ініціативою, зменшуючи чисельність козацького стану, активно сприяло його, так би мовити, становому знеособленню” [7] 7.Стороженко Н. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и вначале XIX века. – К., 1898. – С. 41. .

Переселяючи десятки тисяч українських козаків із своїх споконвічних земель на Кубань, імператриця сподівалася “на фактичне вимирання козацької вольниці”. І мала рацію: “під час колонізації цієї території гинула 1/6 частина переселенців” [8] 8. Медунина В. О вольных россиянах, не знавших крепостного ярма // Кубань. – 1991. – № 1. – С. 55. . Однією з причин масової загибелі був несприятливий клімат вкритого болотами Кубанського краю – прийшлий люд гинув від кубанської пропасниці [9] 9. Короленко П. Двухсотлетие Кубанского казачьего войска 1696 – 1896 // Исторический очерк. – Екатеринодар, 1896. – С. 25. .

Серед політичних причин переселення українських козаків і селян на Кубань найголовнішою була колонізаторська, загарбницька політика Російської імперії. Колонізація Кубані, що цілеспрямовано велася російським урядом, вимагала переселення на кордони імперії насамперед козаків, здатних і звичних вести напіввоєнний спосіб життя. Уряд бажав тим самим захистити російські кордони від нападу войовничих черкеських племен, замінивши регулярні військові частини, що там перебували і важко переносили повне нестатків життя у безлюдному краї, на козаків [10] 10. Короленко П. Вказана праця. – С. 16. .