Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Без сумніву, ці відомості про Вишневецького не відповідали дійсності, а оцінка сил ворога була вкрай перебільшена. Ймовірно, оттоманські власті в Кафі та Азові, так, як і кримський хан, не мали ще доволі ефективної інформаційної служби. Але завдяки добре налагодженому справозданню Оттоманської імперії можна простежити майже день за днем мобілізацію потужної військової машини для відсічі загрози з північного боку. Розмах цієї мобілізації промовисто засвідчує серйозність небезпеки. Із Стамбула до Азова вирушила ескадра з сімох військових кораблів; у фортецю, чию фортифікацію було хутко відновлено, прибув загін яничарів для підсилення гарнізонів, а також підвезені їстівні припаси. Нарешті, в травні 1560 року султанський диван призначив Синан а–пашу, бея Сил Істрії, воєначальником над оттоманськими арміями, які мали захищати Азов і Крим од «Дмитрашки». До складу цього війська, крім солдатів, завербованих на місці, в бейлику 1Силістрії, належали призвані до армії сипахи й добровольці з інших восьми бейликів, до яких повинні були влитися загони на чолі з воєводами Молдавії та Валахії, а також армія кримського хана. Султанський диван просив Давлет–Гірея мати напоготові свої збройні сили, щоб підтримувати бея Силістрії, а задля забезпечення пониззя Дністра йому передали підрозділ артилерії.

__________

1Бейлик — маленьке князівство (тут і далі — прим, ред. )

Військові приготування імперії, ймовірно, не відповідали справді існуючій небезпеці з боку Дмитра Вишневецького, по суті, доволі незначній. Проте мобілізація отгоманських військ сама собою могла безумовно змінити політичну ситуацію в районі. Польський король поквапився принести данину кримському ханові і знову повторив свою обіцянку: не дозволяти своїм підлеглим (маючи на увазі городових козаків) робити наскоки на оттоман ські й татарські володіння. Між тим, зосередження отгоманських збройних сил було спрямоване не стільки проти союзної Польщі, скільки проти Москви, що стояла за спиною Вишневецького. На початку травня 1560 року Девлет–Гірей писав султанському дивану, що внаслідок дуже лютої зими, а слідом за нею посушливої весни, в Росії виник голод, який послабив її спромогу чинити опір і напад. Час здався йому якраз слушним для того, щоб здійснити великий похід на Московію; він наполегливо добивається дозволу на це й просить диван надіслати йому підкріплення у вигляді артилерії та загону яничар. Хан також повідомляє Отгоманській Порті про наскоки козаків «Дмитрашки», які спускаються за течією Дону, але кількість ворожих військ, зазначених тут, більше відповідала величині здорового глузду — авангардом у 400 воїнів називалися головні сили армії, що налічували 5 тисяч чоловік.

Прохання кримського хана про участь Туреччини у військовій кампанії було відкинуте. Покликаючись на протяжність відстаней, які мало подолати оттоманське військо та продовольчі валки, а також на труднощі, пов’язані із озброєнням потрібної кількості кораблів, диван вважав несвоєчасним розпочинати військові дії такого розмаху проти Росії й надав ханові право вирушати в похід із власними силами. Але справжня причина відмови Порти від участі в такому виступі проти Росії полягала, напевне, в іншому — в тому, що до Кафи прибули московські гінці, які, за свідченням тексту листа бея до султанської ради, хотіли попередити оттоманську владу про наміри «Дмитрашки» здійснити напад на Азов. Цим московський уряд прагнув виказати перед могутнім південним сусідом свою добру волю. Цар, отже, відмовлявся від «Дмитрашки», за якого «не бажав відповідати».

Можливо, саме в цьому криється справжня причина розриву між Вишневецьким та Іваном Грозним, а саме — відмова царя підтримати литовського князя перед лицем небезпеки серйозного конфлікту із грізною оттоманською державою.

Починаючи з літа 1560 року під командуванням Вишневецького перебувала лише його особиста армія, навербована з українських козаків, до яких, мабуть, приєдналися донці й черкеси. Саме з таким військом він здійснив свою серйозну операцію проти Криму, з приводу якої російські джерела лише скупо подають деталі. Ми знаємо, що у 1560 році Вишневецький напав на Азов, але, у зв’язку з прибуттям турецької ескадри на чолі з беєм Кафи, зазнав невдачі; тоді він із черкесами спробував перепливти Та- манську протоку, щоб проникнути до Криму й атакувати Кафу, проте турки були попереджені про цей намір або московськими гінцями, або шпигунами, яких послав кримський хан у черкеські землі. Друга оттоманська ескадра спостерігала за переправою й відбила напад.