Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Але все це сталося дещо пізніше. А тоді, повернувшись додому, Сагайдачний лежав прикутий хворобою до ліжка, не маючи ніякої надії на одужання. Як минали останні дні козацького гетьмана, про що він у той час думав і якими переймався турботами? В історичній літературі щодо цього склався певний стереотип, який до кінця не подоланий і сьогодні. Мовляв, Сагайдачний вже не міг вийняти з піхов шаблю на захист України, але ж мав славу і незаперечний авторитет полководця і тому не марнував останні дні свого життя і писав до польського короля листи з політичними вимогами.

Подібна точка зору про те, що «годилося» робити Сагайдачному на смертному одрі, сформувалася, очевидно, під впливом літопису С. Величка, в якому наведені останні листи Сагайдачного до польського короля. Так, у передсмертному листі Сагайдачного до Сигізмунда III (березень 1622 року) гетьман нібито вимагає від короля видання спеціального універсалу, який би убезпечив козаків од утисків шляхти і назавжди покінчив з унією. Але постає питання: чи існував такий лист? Можливо, так само, як і багато інших документів, що увійшли до літопису С. Величка, він був вигадкою козацького літописця. Бо тяжко хворому гетьману було вже не до земних турбот. Гетьман помирав. Це зрозумів і він сам, і ті, хто його оточували.

За п’ять днів до кончини гетьман склав заповіт, за яким великі суми грошей одписав Львівському братству (1,5 тисячі польських злотих «на науку і на цвиченья бакаляров учоних»), Київському братству, різним церквам і монастирям.

Петро Конашевич–Сагайдачний пішов з життя 10 квітня 1622 року. Ховали його на території Братського монастиря. Попрощатися з колишнім гетьманом прийшло дуже багато людей. Змінюючи один одного, 20 учнів Київського колегіуму читали панегірик, складений для цього випадку К. Саковичем. Звучали слова, що прославляли визначного козацького організатора і полководця, далекоглядного політика і щедрого мецената. Зокрема, «спудей» Матвій Кізимович подякував гетьману за безкорисливе пожертвування нажитого багатства на громадське добро. Він нагадав присутнім про підтримку, яку виявив Сагайдачний Київському братству, коли записався до нього разом з усім Військом Запорозьким:

__________

1Переклад М. Рильського.

Але, як зазначав український історик В. Антонович, місце могили марно шукатиме нині поціновувач старожитностей чи краєзнавець. Під час перебудови церкви на початку XVIII століття вона опинилася під будівлею нової стіни храму і зникла з очей нащадків.

Далекий відгомін тих часів, коли над крутими морськими хвилями й неозорими просторами українських степів із уст козаків однаково голосно лунало ім’я Сагайдачного, відбився в пісні «Ой на горі да женці жнуть». Немає в ній розповіді про криваві січі, в яких брав участь козацький гетьман, немає оспівування його легендарної хоробрості. Камертон народної пам’яті доніс слабкий, важко вловимий спомин про носія колись грізного імені.

Ось рядки цієї відомої пісні:

Треба зазначити, що серед істориків немає єдиної думки з приводу того, про яких Сагайдачного і Дорошенка йдеться у цій пісні. На думку одних — про Петра Конашевича–Сагайдачного та його полковника Михайла Дорошенка. Інші ж гадають, що мова мовиться про гетьмана Петра Дорошенка і кошового отамана Григорія Сагайдачного — історичних діячів другої половини XVII століття.