Володимир Сергійчук: Переяславська рада - трагедія України і програш Європи

Після цих слів весь народ закричав: "Волимо під царя східного православного міцною рукою в нашій благочестивій вірі умирати, аніж ненависнику Христовому поганинові дістатись!"*

Тоді полковник переяславський Тетеря, ходячи в колі, на всі сторони запитував: "Чи всі ви так призволяєте?" Сказали всім народом: "Всі однодушно". Потім гетьман мовив: "Буде так! Нехай Господь Бог наш скріпить під його царською міцною рукою". А народ за ним одноголосно гукнув: "Боже утверди, Боже укріпи, абисьмо вовіки воєдинно були!"

І після того писар Іван Виговський, прийшовши, говорив, що козаки й міщани всі під государеву високу руку підклонились.

Так подається в статейному списку московського посольства. Однак треба мати на увазі, що правдивість та об'єктивність цих документів, наголошував Андрій Яковлів, давно вже були запідозрені. При цьому він посилається на відомого піддячого Посольського приказу Московської держави Григорія Котошихіна, який висловився про ці документи та про авторів їх так:

"Пишуть они (агенти московського уряду) в тех статейныхъ спискахь не противь того, какь говорено, (но) прекрасно, разумно, виславляючи свой разумъ на обманство, черезъ чтобъ достать у царя себе честь й жалованье большое; и не срамляются того творити, понеже о томъ, кто на нихь можеть о такомь деле объявить".

Можна переконатися з статейного списка московського посольства до Переяслава, що подібним чином складався і цей текст. Особливо ж хотів боярин Бутурлін довести, як він обороняв честь царя, коли українська козацька старшина почала вимагати присяги від імені Олексія Михайловича.

Справді, в статейному списку цьому питанню присвячено багато уваги, оскільки від розв'язання його залежала подальша доля Переяславської ради.

Статейний список про це докладно розповідає: того ж дня гетьман Богдан Хмельницький і писар Іван Виговський, обозний, суддя, полковники, осавули військові, сотники й отамани у боярина Василя Васильовича Бутурліна з товаришами на розправнім дворі були. І боярин Василь Васильович говорив гетьманові Богданові Хмельницькому промову: "Божою милістю великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець і многих держав государ і обладатель, прислав до тебе, Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, і до всього Війська Запорозького свою, царського величества, грамоту".

І ту государеву грамоту боярин Василь Васильович гетьманові віддав, а гетьман ту государеву грамоту прийняв з великою радістю, а прийнявши, поцілував, розпечатав, віддав писареві Іванові Виговському прочитати на голос при всій старшині Війська Запорозького і всяких людях. І писар Іван Виговський прочитав ту государеву грамоту всім людям явно. Гетьман і полковники, і всяких чинів люди, вислухавши государеву грамоту, зраділи з милості государевої, і гетьман сказав, що він, гетьман Богдан Хмельницький, з усім Військом Запорозьким раді великому государеві цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу, всієї Росії самодержцеві служити щиро і вседушно і за государеве многолітнє здоров'я голови покладати, і готові присягу йому зложити і в усім по його волі бути.

І боярин Василь Васильович мовив: "Божою милістю великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець і многих держав государ і обладатель, жалує тебе, гетьмана Богдана Хмельницького, полковників і все Військо Запорозьке православної християнської віри - велів вас спитати про здоров'я". І потім, як гетьман і полковники за государеву милість чолом ударили і спитали про здоров'я государя царя і великого князя Олексія Михайловича, боярин сказав: "Як ми поїхали від великого государя нашого, царя і великого князя Олексія Михайловича, самодержця всієї Росії, він на своїх великих преславних царствах Російського царствія, дав Бог, був в добрім здоров'ї".

І після того говорив гетьманові: "Божою милістю великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович велів тобі сказати: в попередніх роках і до нинішнього 162 року присилали до великого государя нашого ти, Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке бити чолом, що пани-рада і вся Річ Посполита повстали на православну християнську віру грецького закону і на святі Божі церкви гоніння велике вчинили і від правдивої православної віри, в котрій ви здавна живете, почали вас відлучати і неволити до своєї римської віри, а по деяких містах в Короні й Литві запечатали благочестиві церкви, в інших учинили унію і всяке чинили над вами гоніння, зневагу і злості нехристиянські. А після того і помирившися з вами - спочатку під Зборовим, а потім під Білою Церквою, в правді своїй не устояли - церкви Божі, що в договорі написано було повернути з унії, не повернули, а котрі, небагато, і повернено, знов потім обернено на унію; хотячи православну християнську віру викорінити і святі Божі церкви до решти зруйнувати, війська свої на вас зібрали і багато городів і міст, і в тих городах і містах святі Божі церкви споганили, зневажили і зруйнували, православних християн духовного і світського стану багатьох невинно замучили і всяку злу наругу чинили. І ви, не хотячи виріктися благочестивої християнської віри і святі Божі церкви в руїні бачити, по неволі покликали до себе в поміч кримського хана з ордою й почали стояти проти них за православну християнську віру і за святі Божі церкви, а у великого государя нашого милості просите, аби не дав гонителям вашим і клятвовідступникам викорінити православну християнську віру і святі Божі церкви зруйнувати і вас пожалував: велів вас - тебе, гетьмана, і все Військо Запорозьке прийняти під високу руку свою з городами і землями, а ви великому государеві нашому хочете служити і за його здоров'я проти кожного неприятеля стояти вовіки.